Привіт усім, мої хороші!  Сьогодні додала новий розділ роману "Загадка сузір'я Керкса" і залюбки запрошую до читання. Обіцяю, що буде і весело, і страшно:))

Трошки візуалізації і аннонсу:

" Посеред невеликої галявини стояло дерево. Високе, старе і товсте, як вежа, а з його стовбура стирчав металевий циліндр. Це і був маяк - аварійний передавач попередньої експедиції. Він був майже повністю втягнутий у дерево. Кора обхоплювала його з усіх боків, ніби рослина намагалася повільно проковтнути метал. Гілки обвивали антену, а коріння піднялося над землею і затиснуло основу пристрою, як пальці. Маяк все ще блимав – тихо, слабко, ніби серце, що б’ється останніми ударами.

       Еліс обережно підійшла ближче:

- Він працює!

      Ітан оглянув дерево:

- Таке враження, що дерево намагалось його з’їсти.

      Лукас присвиснув:

- Супер! Тепер у нас ще й рослини-металоїди!

    Він нахилився до маяка:

- Ну що, друже, - сказав він металевому корпусу, - ти виграв! Тебе не доїли!

    Анна провела рукою по корі. Вона була теплою і трохи пульсувала. Анна швидко прибрала руку.

- Воно живе!

- Дерева на цій планеті зазвичай живі, - знервовано посміхнулась Еліс.

- Я не про це, - замислилась Анна, розглядаючи предмет.

   Ітан присів біля маяка і витер пил із таблички. «Галілео-1» аварійний передавач» Під табличкою виднівся ще один напис, видряпаний ножем. Нерівний, поспішний, трохи почорнівший від часу. Лукас нахилився ближче і теж побачив цей напис.

- Дайте вгадаю! Тут написано “Ми всі помремо”? - питально підвів брову.

- Ні, - тихо сказав Ітан і прочитав уголос.- “Не торкайтеся дерев”.

Лукас повільно прибрав руку зі стовбура.

- Чудово! Просто чудово! – Еліс дістала із сумки вологі серветки і почала витирати руки."

Далі буде...:))