40 тижнів з колишнім! Новинка!

Вітаю, любі читачі і читачки!

У мене стартувала нова історія — “Сорок тижнів з колишнім”! Це історія про стосунки двох, про те, як кохання зароджується, як воно зникає і чи можливо його воскресити. Буде емоційно і вдумливо! Запрошую!

Анотація:

Йому потрібен спадкоємець. Кого ж попросити про дитину, як не колишню дружину? Минуло п’ять років після розлучення, але двоє тепер чужих людей готові задля спільної мети провести разом дев’ять місяців.

Чи переосмислять вони минулі помилки? Або ж нароблять ще більше? Все можливо. Проте завжди є крихітний шанс, що в серцях воскреснуть колишні почуття. Особливо, якщо у справу втрутиться ще одне серце — їхньої крихітки.

Уривок:

— Мені потрібен спадкоємець.

— І ти прийшов до мене, своєї колишньої дружини, щоб це сказати?

— Я прийшов попросити. Народи мені дитину.

Наш шлюб з Орестом Римаруком, племінником будівельного магната і його ймовірним спадкоємцем, був поганою ідеєю. Ми зустрічалися три роки, прожили разом ще чотири. І вже п'ять років ми окремо. П'ять років! П'ять довбаних років окремо, а зараз він стоїть у моєму кабінеті і просить народити йому дитину!

— Ти з'їхав з глузду? Перестань верзти дурниці і йди звідси, доки я тебе чимось не вдарила! У мене й без тебе важкий день, не роби його ще гіршим.

— Важкий день… І ти дуже нервова, — він складає руки на грудях і задумано потирає підборіддя. — Місячні?

Я прицільно на нього дивлюся й розумію, що він не втратив дар читати знаки мого тіла. Чую:

— Отже, я вчасно зайшов. Якщо зараз місячні, через два тижні ми могли б спробувати зробити дитину…

Його інтонація серйозна, й це стає останньою краплею, я спалахую.

— Що ти взагалі верзеш? — Підходжу і несильно вдаряю його кулаком у груди. — Ти не хотів дітей. Ти. Не. Хотів. Дітей. Навіть коли я просила! Йди до біса! — Вдаряю ще раз, вже обома кулаками.

Він раптом ловить мої зап'ястя й тримає міцно біля самих грудей. Вириваюсь, але де там! Мій колишній чоловік куди сильніший. Здається, навіть сильніший, ніж раніше.

Світ завмирає, коли підводжу погляд на його лице. Скільки ж часу минуло відтоді, як ми були так близько! Тоді в його карих очах вічно стрибали смішинки й горів молодечий азарт, зараз бачу твердість намірів і вчинків. Піджак висів на його худорлявих плечах, а тепер туго обтягує, тріщить по швах. І в темно-каштановому волоссі одна… дві… цілий жмуток сивих волосинок!

— Не піду, — серйозно каже він і міцніше стискає мої зап'ястя. — Вислухай мене.

Орест не відпускає моїх зап'ясть, але й не робить боляче. У його пальцях — міць, сила. Посмикавшись, я затихаю, бо більше нічого вдіяти.

— Говори швидко, — шиплю роздратовано. — У мене за п'ятнадцять хвилин клієнтка.

Оновлення щодня. Додавайте в бібліотеку і читайте з насолодою тут!

***

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.