Вітаю!

продовження роману "Зрада" вже тут!

— Чуєш, Ірко, а що це в тебе Вікін чоловік робить? — без натяків поцікавилася вона.

— Хто? — не зрозуміла дівчина.

— Хто, хто?! Кінь у пальто! Не придурюйся, дівка! Я ж бачила вас учора на вулиці. От і впізнала в твоєму кавалері сина своєї колишньої квартирантки. Його дружина тут із тобою в магазині працювала, поки вони не поїхали. Вікою звати, згадала?

Ірина схопилася за прилавок, намагаючись утриматися на ногах. Така новина кого завгодно з ніг звалить!

— Що ви таке говорите, Степанівно? Бути цього не може!

— Ще й як може! А ти що ж, не знала?

Шокована Ірина заперечно похитала головою.

— То-то й воно... А мужик одружений, троє діточок має. Щоправда, третя дитина невідомо від кого, — хмикнула стара пліткарка.

— Чому ж? Дуже навіть відомо... — задумливо промовила дівчина, згадуючи Віку й Павла.

Ганна Степанівна залишилася задоволена створеним ефектом. Новина влучила в ціль! А тепер і ще одна з'ясується. Вона сперлася на прилавок.

— Що тепер робити будеш? — поцікавилася вона у розгубленої продавчині.

— Поки що не знаю. Треба подумати. Дякую, Степанівно, що розповіли мені, — відповіла Ірина, дивлячись в одну точку.

— А хто ж батько дитинки?

— Якої ще дитинки? — не могла сконцентруватися дівчина.

— Ну, тоï, що твоя подружка нагуляла.

— Яка ще подружка, Степанівно?

— Та я про Віку питаю!

— Ах, Віка...

Ірина вирішила поки що прикусити язика, невідомо, як ця новина може позначитися на ній самій у майбутньому.

— Не знаю, про що ви говорите, — збрехала вона.

Зрада читати книгу онлайн на Букнет