- Ну й дива, Алане! Ще вчора ти був свідком наших клятв у вічнім кохані, а сьогодні ти став нашим суддею. Життя неймовірно хитре, чи не так? 

            - Ти маєш рацію, Емілі. Життя бумерангом повертає всі недолугі речі, які хтось колись вчинив. Розплата завжди буває гіркою.

- Суддя розсудить. Я ж, лише відстоюю запити свого клієнта.

      - Клієнта? Алане, не сміши. Близький товариш ніколи не стане клієнтом. В мене є сумніви щодо цього...

- Що?.. Ти ... Ти підсунув мені ці папери? Ти страшна людина, Нейтане. - на жіночому обличчі з'явився розпач і її голос став переривчатим. Емілі й гадки не мала, що колись щось подібне підписувала. 

                - Я ніколи не клявся у святості власної душі і тому я повинен був мати страховку. І не потрібно прибіднятись  - ти теж мала все, що хотіла. А зараз мізки морочиш. – тепер чоловік був розслабленим, він відверто чванився перед її очима. Спершись на спинку стільця він уїдливою посмішкою дивився на Емілі. Тепер він отримував насолоду, бачачи як жінка збентежилась і вже не була такою спокійною.