Вітаю!

Сьома частина роману "Зрада" вже доступна для читання. В нiй деться про страхи та хвилювання головноï героїні. Як то кажуть, на злодiєвi й шапка горить.

— Мамо, чому він не дзвонить? — кусала вона нігті.

— Ти ж розумієш, де він і яка там обстановка? — відповідала свекруха. — Моли Бога, дитинко, щоб нічого не сталося.

— А може, річ у тім, що він не повірив?..

— Дурниці! Це не перша ваша дитина. Він нещодавно приїжджав у відпустку, тож усе логічно, — заспокоювала Валентина.

Але Віка все одно не знаходила собі місця. Уява малювала страшні картини: звинувачення в зраді... ганебне розлучення... покинуту дружину з трьома дітьми на руках... Мати помітила її стан, тому вирішила поговорити з невісткою.

— Доню, тобі нема про що переживати. Ти свою справу зробила, тепер моя черга подбати про все. Головне не хвилюйся і виноси здорову дитинку.  Андрія я беру на себе.

— Але що, якщо він запідозрить?

— З якого дива? Ти завжди при мені й дітях. Я підтверджу.

— А що як у нього виникнуть сумніви?

Мати уважно подивилася невістці в очі:

— Скажи, у вас із моїм сином під час відпустки близькість була? — запитала вона в лоб.

Від такого запитання Віка почервоніла й опустила очі.

— Ну? Говори, була чи ні? — наполягала Валентина.

— Ну, була, звісно.

— Ось і відповідь! Раз була, то й сумнівів бути не може. А ти, моя люба, якщо будеш така невпевнена, то сама видаси себе з головою. Забудь, що дитина не його! Чуєш? Забудь про це!

Віка закивала, не піднімаючи очей.

— Я постараюсь, — видавила вона.

Читати роман «Зрада» тут:

https://booknet.ua/book/zrada-b430271