Знижка на вдавану сестру

Вітаю, любі читачі і читачки!

Зустрічаємо останній місяць осені зі знижкою на роман “(Не) будь мені братом”.

Анотація:

Холодний, безпринципний, один з найдорожчих адвокатів, який вигороджує покидьків, — таким його знають усі. Але навіть у такого хлопця є слабкість — сестра, загублена в дитинстві.

Він задіяв великі гроші і використав зв'язки, щоб визволити її з рук негідника. Усе могло б закінчитись тихою сімейною ідилією, якби не одне "але"...

Чи справді вона та, кого шукав? Адже до сестри не відчувають того, що відчуває він, а до брата не відчувають того, що відчуває вона…

Уривок:

— Моє фото... Навіщо ти його поставив?

Артур підійшов ближче, між нами залишалось пів кроку.

— Я знайшов тебе рік тому. Знадобилось трохи часу, щоб підібратись до Лютого. Ти не могла бути поруч, тож поставив фото.

Прямо посередині грудної клітки щось зашурхотіло і стислося. Напевно, серце.

Артур так любив свою сестричку Лесю... Так любив. От якби хтось відчував щось подібне до мене.

— Ти так ї... мене любиш?

Він нахилив голову вбік, завів руки за спину і підтис губи, вдаючи, що замислився. Я бачила — з губ готова зірватись усмішка.

— Якщо геть чесно, я люблю маленьку світловолосу дівчинку, за якою сумував усі ці роки... Чи люблю дорослу капосницю, яка вважає мене якимось збоченцем, ще не знаю.

— А якщо не буду "капосницею"? Якщо знову стану хорошою дівчинкою, гарною сестрою, любитимеш?

— А ти цього хочеш? Хочеш, щоб я любив тебе?

Артур дивився на мене так пильно, що, здавалось, не моргав. М'язи його обличчя застигли у вичікуванні, а я все не могла дібрати слів. Видихнула і сказала чесно:

— Я не знаю, не пам'ятаю, як воно — коли тебе люблять. Коли хтось турбується по-справжньому. Коли є на кого обпертися. Мабуть, це приємно. Я хотіла б, щоб мене хтось так любив.

На останніх словах мій голос здригнувся. Чомусь, до очей підступили сльози.

На долю секунди я уявила себе справжньою сестрою Артура. Як би це було чудово — будь я нею. Я б не думала про майбутнє, забула б про Лютого, мала б поруч рідну людину...

Артур, як мені здалось, смикнувся, хотів нахилитись до мене або обійняти, але перепинив себе. Сказав тихо:

— Я турбуватимусь про тебе. Я роками мріяв про це... І зараз, мабуть, варто було б тебе обійняти, але не робитиму цього. Ти й так пожалілась моєму сусіду.

Я відчула вологу на щоках, але одразу ж розсміялась від Артурових слів. Юра, схоже, тріпло.

— Але я не знаю, як це — бути сестрою. Що треба робити, як поводитись... Я не пам'ятаю.

— Я теж поки що не знаю, як воно — бути братом дорослої дівчини. Коли ти була маленькою, все було просто. Гуляли на вулиці — я тримав тебе за руку, далеко не відходив. Перед сном цілував у лобик. Разом дивились мультики. Хоча ті мультики, які тобі подобались, мене не цікавили, і навпаки. Гадаю, зараз треба виробити нові звички. Для початку можемо повечеряти разом.

— Готуєш ти.

Я підняла на нього очі. Артур дивився так само пильно, відповів усмішкою на мою усмішку.

Мене кинуло в жар. Горло різко пересохло, і я відвела погляд, в останню секунду зауваживши, що він зробив те саме. Затупцяв на місці і прочистив горло, наче почувався незручно.

Що ж, це буде важко. Важко, але я стану нею. Стану Олександрою. Навіть за паспортом. Ми обоє отримаємо те, чого хочемо. Артур — сестру. Я — дім, затишне місце, спокій і безтурботне життя.

Читайте книгу тут!

Запрошую також до книги у процесі “Серце Лева”!

Нагадую:

Найсвіжіші новини щодо друкованих книг, опитування, подарунки, спілкування зі мною — у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка у фейсбуці

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в тік-тоці