Формула почуттів у науковій фантастиці.

Вітання, творча спільнота!

Наукова фантастика часто заглиблюється в інновації, механіку та прогрес, створюючи захопливі сценарії про те, як змінюватися світи у майбутньому. Але хіба може майбутнє існувати без глибоких почуттів та пристрасті?

" ... — Якого біса ти там робила? — 00327 притис мене до стіни обома руками. Він вперше підняв голос до рівня крику. — Ти розумієш чим це може закінчитися?
— Для мене… чи для тебе? — відповіла я, дивлячись прямо в очі. Жила на його шиї нервово пульсувала, наче він збирався вибухнути.
— Ти знущаєшся? — він різко відпустив мене.
 — Ні, — голосно промовила я, поправивши майку, яка задерлася вище живота.
— Якби ти мала хоч трохи здорового глузду… — він на мить замовк, ніби шукаючи слова, — ти б ніколи не пішла туди.
— Це моя боротьба, — я вдихнула глибше, відчуваючи, як у грудях зростає гнівний жар. — Мені вирішувати, що робити й на що йти! Про який здоровий глузд ти говориш, коли твій товариш сидить у Найка в комірчині. Йому важко буде зрозуміти після похмілля, чому він не полетів на Землю.
Гвардієць помітно напружився. Він зробив крок назад, залишивши між нами трохи простору.
— Якби я знав, що ти така вперта, я б…
— Що б? — я кинула виклик, дивлячись на нього з усмішкою, в якій було більше відчаю, ніж сміливості. — Не допомагав би мені?
— Ти нічого не розумієш, Сем, — прошепотів він. — Моє завдання — зберегти тобі життя.
— А хто дав тобі право вирішувати, як мені жити? — я підняла підборіддя. — Я сама вирішу, коли ризикувати та чим. Ти не мій рятівник!
— Це прозвучало образливо, — він на секунду відвів погляд, а тоді, схиливши голову, наблизився до мене.
Тримаючи край майки, я відчувала, як тканина ковзає між пальцями. Його плечі піднялися, ніби від несподіваного пориву, а губи зімкнулися в тонку лінію. Напруга зростала, набуваючи густої тягучості, що струменіла, ніби електричний заряд, готовий вдарити.
Секунда розділяла нас, стаючи прозорим бар’єром, таким крихким, що його можна було розбити одним легким порухом. У грудях розливалась пекуча суміш із бажання, страху і невиразної люті — всього того, що тримала в собі, що тепер виривалося назовні, оголюючи мене. Я опустила повіки, намагаючись повернути контроль.
— То ти все ж… — почала я, але голос зірвався на хрип, коли наші обличчя зблизилися.
Невідомо що штовхнуло мене вперед. Я повільно піднялася навшпиньки, і наші губи зіткнулися — спершу ледь помітно, як випадковий дотик, ненавмисний та обережний, як подих. Але цей дотик виявився зрадницьким: він трансформувався у щось сильніше, що вихором накривало нас, розбиваючи невидимі перепони між нами.
Поцілунок. У ньому було все — пристрасть, яка змішувалася із затамованим гнівом; бажання, що межувало зі страхом; виклик, що піднісся над нашими сумнівами. Цей порив ламав образи та таємні сподівання, що приховувалися за поглядами, за словами, які ми так і не наважувалися сказати..."

То чи є місце почуттям у світі, де наука панує над розумом? Чи здатна пристрасть змінити хід історії так само як наука змінює людство?
Ваша Ірма Скотт.