Відпустка на півдні Іспанії обіцяла Ренату відпочинок та яскравий колорит неймовірної чаруючої країни. Але крім цього, море дарує йому зустріч з розкішною жінкою та ніч, сповнену полум’я та пристрасті. Вранці незнайомка щезла, залишила тільки спогади про шалену ніч. Чи знайде Ренат своє несподіване та гірке кохання?

Чарівниця південного моря

Так, інколи кажуть, що свобода – то є самотність. Але чи є щось погане у самотності? Для того, хто постійно поруч з людьми і майже ніколи не міг присвятити собі часу – ще розкіш.
І Ренат насолоджувався своїми останніми днями у відпустці. Берегом Сонця – як звучала назва цих місць у перекладі. Спілкувався з місцевими ламаною іспанською – а вони все одно раділи, що він намагається торкнутися їх культури та вчить мову, були ввічливі та привітливі. Взагалі люди тут дуже відрізнялись від тих, до яких Рент звик. Не було вимушених кривих посмішок чи похмурості – можливо, південне сонце та тепло, краса навкруги заряджали людей бадьорістю та позитивом.
Так, це була перлина Іспанії – з білими будівлями, що велично світились від яскравим сонцем, оточені червоними та рожевими квітами, – і вона дарувала спокій та наповнювала енергією. Ренату було шкода, що немає часу відвідати інші старовинні міста Андалусії – Севілью та Гранаду, Кордову та Ронду. Але він знав, що колись повернеться сюди. І все ще в нього попереду.
Розкішні вілли на березі, яхти на причалах в гавані Пуєрто Ванос, гори, що короною оточували місто… Насолоджуватись можна було безкінечно. Ідеально місце для гольфу, дайвінгу та віндсерфінгу – і Ренат встиг побувати на більшості розважальних екскурсій.
А потім на розпеченій спекою площі, в час, коли все завмерло, він зустрів її. Морену – як кажуть місцеві. Смуглянку з шаленими очима.
Так, він зустрів її на площі, золотавій від бурштину південного сонця. І вона сама була сонцем та небом, ця жінка з чорними агатовими очима. Ренат ніколи не захоплювався з першого погляду, а такі почуття останній раз звели його з розуму у далекій юності, коли він перший раз закохався. Та дівчина була зовсім інша. Вона була спокійною річкою, а ця іспанка – бурхливим морем. Вона була штормом. Грозою. Канте хондо, яке співають циганки на вузьких вуличках міста. Вона була полум’ям, яке не гріє – тільки руйнує та залишає по собі попіл та чорне згарище.
Вона була життям і смертю. Пристрастю та шаленим вітром півдня, що сталевими лезами ранить серце. Вона була океаном. І сонцем. І небом.