Передостання глава "Ніколи разом"

Всім привіт. Вже завтра буде передостання глава книги "Ніколи разом". Нам з Вікторією аж не віриться, що наша книга підійшла до кінця. Ці два місяці, на сайті з'являлися одна за одноїю глави. Час минув дуже швидко. Ми коли з Вікторією писали книгу, то зрозуміли, що вона з'явиться якраз до початку навчального року, тому пожартували, що "Всім першокурсникам присвячується". Ця глава книги обіцяє бути цікавою, адже, як Давид буде знайомитись з батьками Діани? Звичайно ж по-особливому, бо зовсім різні у них світи, хоча й одна країна. 

Невеликий спойлер глави від Діанки:

Тож дійшовши до нашої світлої оселі, я побачила Славка та Петра, що гралися в снігу на подвір'ї. Вони виглядали такими задоволеними та радісними, що я і собі посміхнулась. 

— Капітане, нашу вежу хочуть захопити злі гобліни! Треба відбиватися! — вигукнув Славко, кинувши в мій бік сніжок, який навіть не долетівши до ніг, впав в декількох сантиметрів до мене. 

— Ні! Вони зачаровані, а тому наші атаки не діють! — розчаровано відказав Петро, заховавшись за купою снігу, що слугувала вигаданою вежею замку. 

Давид посміхнувся та рушив до них, щось шукаючи у своїй валізі. Нарешті діставши дві великі коробки в яскравій обгортці з різними малюнками, простягнув Славкові та Петрові, ставши на одне коліно. 

— Це вам, мої воїни світла! Нехай вони слугують на честь та добро нашої країни. 

Очі братиків миттю загорілися, і вони хутенько розпакували подаруночки, кидаючи навсібіч шматки паперу з обгортки. Коли з коробок замайоріли два золотавих іграшкових меча з малюнками лева, то хлопчики аж затупцяли на місці, дякуючи Давидові. 

— Нема за що, — відказав Загородній, підійшовши до мене. 

Кивнувши йому головою, пішла в бік дверей будинку, де на нас вже чекала мамця, одягнена в теплий кожух та хустку на голові. Запросивши нас до хати, мамця побігла кликати няньо, що от-от мав прийти. По її словам він побіг рубати дрова, а від цієї звістки Давидова волосся ледь помітно настовбурчилося. 

— Все буде файно, — прошепотіла я. 

— Айно, все й справді буде файно, — повторив Загородній, знімаючи свою куртку. 

Чекаємо вас на сторінках нашої книги. 

Спокійної та мирної ночі! Бережіть себе та рідних!