Материнська любов.

Як ми любимо своїх дітей? Чи відрізняються любов до сина та любов до доньки?

Як проявляємо свою любов, коли вони маленькі? А коли виросли? Турбуємося про них завжди, опікуємося?  А в чому полягає та любов, турбота та піклування? Як визначити межу, за яку в своїй турботі переходити не варто? Чи варто давати поради, коли про них не просять? А втручатися в життя своїх дітей, бо «бажаємо ж їм щастя»? Чи мають діти робити свої помилки, чи краще втрутитися? А як щодо глибини та частоти втручання?

Чи повинні ми приймати рішення наших дітей або вони повинні приймати наші? Бо досвід, турбота, повага, любов, стільки сил та безсонних ночей? Чи повинні ми турбуватися про чужих дітей та зважати на їх почуття, коли мова йде про наших? Чи не сприйматимуть наші дорослі діти наше невтручання в їх життя за байдужість, а надмірну опіку за нав’язливість?

Нам завжди казали, що молодо-зелено та ще молоко не обсохло, що досвіду мало, що емоцій забагато… А чи не такі вже й всесильні, мудрі та всезнаючі ми у дорослому віці, у ролі батьків, у ролі батьків дорослих дітей?

Помилки дітей чи помилки батьків, що матиме більшу ціну та хто буде сплачувати по цих рахунках?

Скажете, що ставити запитання легше, ніж на них відповідати.

А я скажу, що шукати відповіді, не поставивши запитання неможливо.

А відповіді потрібно шукати. Насамперед в собі.

Зустрінемося сьогодні та будемо шукати відповіді разом.