Там, де знають про що шепоче вітер...

Якщо ти народився в селі, то знаєш: це місце, де нічого не змінюється — але й одночасно все на своєму місці. Село —це окрема планета, зі своїми законами, неписаними правилами й персонажами, яких не вигадаєш. Баба Манька тут не просто баба Манька, а місцева легенда. А дід Платон? Та в нього ж стільки історій, що одній людині вистачить на три життя, а він усе живе і все-все знає!

Сільські люди — це серце, душа. Хтось живе так, ніби часу в них мільйони років: город, кури, а на лавці перед хатою завжди свіжа плітка. «Кучму повезли», — тихо скажуть, дивлячись на похоронну процесію, і всі все зрозуміють. А як вже збираються на свято – сміх чути за три села, бо жартувати тут вміють як ніде! І кожне слово приперчене народною мудрістю, яка могла би бути написана в книжках, але краще слухати наживо.

А ще ці легенди... Тільки в селі можуть розказати, як бачили чорта, що збив корову з пантелику, чи як стара груша на подвір’ї — то не просто дерево, а майже ідол, що береже секрети.

Тут завжди є трохи магії, трохи сарказму і багато сміху. І, що б там не казали про цивілізацію, село завжди вміє повернути тебе на землю — туди, де ти насправді вдома.