Коли ми говоримо про те, як у книгах чи кінематографі зображують жінок, часто використовують термін «чоловічий погляд» (англійською male gaze) і він має суттєвий вплив на те, як ми сприймаємо героїнь у творах. Це концепція, коли ми бачимо жінку через призму чоловічого сприйняття – як об’єкт для милування чи навіть захоплення. Таке зображення часто ідеалізує зовнішність, підкреслює привабливість, і робить акцент на естетиці замість справжніх емоцій чи переживань персонажа. Такий підхід не лише спрощує персонажа, але й створює певний стереотип, що підкріплює гендерні кліше. Раніше, коли писати та читати могли лише чоловіки - такий підхід був зрозумілим, але навіть тепер його майже завжди викоричтовують як чоловіки, так на жаль і жінки. 

Чому це важливо? Справа не лише у художньому зображенні жінок, але й у формуванні суспільних уявлень про жіночність, роль жінок у житті та мистецтві. Тому важливо вміти розпізнавати такі моменти в текстах та уникати їх, якщо ми прагнемо створювати глибоких, багатогранних персонажів.

Як розпізнати "чоловічий" погляд у літературі?

У книгах «чоловічий погляд» може проявлятися кількома способами:

Опис зовнішності: Чи не помічали ви, що деякі героїні в описах нагадують мрії ідеального образу? Довгі ноги, виразні очі, повні губи, тендітна фігура — це кліше, які підсилюють фокус на фізичних характеристиках, а не на особистості.

Ролі та поведінка: Героіня, яка існує лише як любовний інтерес, муза або стимул для розвитку чоловічого персонажа. Її внутрішній світ, як правило, не розкритий або зображений поверхнево.

Відображення жіночих бажань і цінностей: Часто в таких текстах бажання та цілі героїні зводяться до романтичних відносин або служіння чоловікові, що обмежує її як повноцінного персонажа.

Візьмемо, наприклад, класичний роман «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда. Дейзі Б'юкенен показана крізь призму очікувань та бажань Гетсбі. Вона виглядає скоріше як ідеалізоване уособлення минулого і прагнень головного героя, ніж як окрема особистість з власними думками та переживаннями.

Інший приклад — «Лоліта» Володимира Набокова. Хоча книга відома своєю складною психологією, сам образ Лоліти часто розглядається не як реальна дівчина, а як об'єкт прагнення Гумберта Гумберта.

Як уникати цього у своїх творах?

1. Фокусуйтеся на внутрішньому світі героїні. Покажіть її страхи, цілі, мотивації, внутрішні конфлікти. Дайте їй можливість самостійно розвиватися та приймати рішення.

2. Розглядайте її як незалежну особистість. Героіня повинна мати власний сюжетний шлях, незалежний від чоловічих персонажів.

3. Розкривайте її через дії, а не через погляд чоловіків. Читачі повинні розуміти, хто ця героїня, завдяки її власним діям і рішенням.

Позитивні приклади у літературі

«Джейн Ейр» Шарлотти Бронте — приклад глибокого, всебічного зображення жінки. Джейн постає не лише як романтична героїня, але і як особистість з моральними принципами, внутрішніми конфліктами та прагненням до самоствердження.

Інший приклад — «Жінка у білому» Вілкі Коллінза. Головна героїня розкривається як персонаж, який не обмежується стосунками з чоловіками, а має власну сюжетну лінію та внутрішні прагнення.

 

Наприклад, на першому зображенні, де ми бачимо молоду, привабливу жінку під дощем, як красиво краплі води стікають по її обличчю, змішуючись зі сльозами. У неї виразні пухкі губи, рівна шкіра, мокрі локони, які ідеально обрамлюють обличчя. Такі зображення часто змушують нас відчути жалість, бажання підтримати чи навіть обійняти цю жінку. Однак, варто задуматись: а чи справді ми часто бачимо в реальному житті, щоб людина, яка щиро плаче, виглядала саме так?

У житті, коли людина плаче, її обличчя змінюється – воно червоніє, з’являються гримаси болю, з’являються зморшки на лобі чи біля очей. Може опухнути ніс, очі, з’явитися соплі чи інші неестетичні речі. Це виглядає негарно, це не приваблює, але це – справжні емоції, правдиві моменти.

Тож пропоную розглянути два приклади опису плачу в літературі

Чоловічий погляд:

“Гарячі потоки дощу, немов водоспад, орошували її обличчя, торкаючись кожного вигину тонкої шкіри. Дощ зливався зі сльозами, і в цій нероздільній гармонії її великі очі ставали ще більш яскравими й виразними, сповненими глибокого смутку. Ці очі, обрамлені густими мокрими віями, здавалися безмежними, як саме небо, з якого падали ці краплі.

Її губи — припухлі від плачу — ледь помітно тремтіли, притягаючи погляд своєю чуттєвою м'якістю. Краплі дощу лягали на них, ніби тендітні перлини, додаючи їй невинної чарівності. Хотілося витерти сльози з її обличчя, відчути під пальцями холодну ніжність мокрої шкіри, але водночас боязнь порушити цю крихку, майже сакральну мить стримувала від будь-якого руху.

Вона стояла під дощем, немов досконалий витвір природи, створений, щоб викликати бажання захистити, прихилити до себе, обійняти і шепотіти слова втіхи. Її вразливість була невимовно привабливою, її мовчазна сльоза — закликом до тих, хто здатен побачити в ній не лише красу, а й тендітну душу, яка потребує тепла.”

Жіночий  погляд:

“Вода струменіла на неї з холодного неба, накриваючи важкими краплями і змішуючись із гіркими сльозами. Вона стояла посеред темного двору, як маленький загублений силует у морі дощу, що, здавалось, не мав кінця. Її плечі мимоволі здригалися від кожного ридання, від кожної спроби вдихнути повітря. Дощ змивав з її лиця не лише сльози, але й залишки сили, що ще залишалися всередині. Здавалося, світ навколо завмер, а лише дощ гучно нагадував, що час іде, що вона жива і болить.

Але боліло не тіло. Боліла душа — боліла так, що це стало майже фізичним. Вона більше не пам’ятала, що викликало ці сльози: реальна подія чи просто накопичена втома від життя, яке розривало її навпіл. Її внутрішній світ розвалювався на частини, і вона не могла зупинити цей процес.

Вона стояла, відчуваючи, як дощ забирає тепло, як він проникає в найглибші щілини її захисту. Цей дощ був одночасно її ворогом і єдиним, хто залишився поруч. Його холодна присутність здавалася єдиною, хто міг зрозуміти її біль. У ньому вона знайшла відображення своїх емоцій — безкінечний потік, який не зупинити.

Її тіло тремтіло, але це не було від холоду. Це був протест, відчайдушний викрик її існування. Дощ падав важкими краплями, стукаючи по плечах, по обличчю, змиваючи макіяж і створюючи хаотичний малюнок на її обличчі. Їй було байдуже, як вона виглядає зараз. Усі зусилля стримуватися зникли, залишивши оголену душу, яка кричала про допомогу, але не знаходила слів. Всі емоції, які вона так довго ховала всередині, рвалися назовні в цьому дощі, в цьому плачі.

І навіть у цьому болю вона відчувала дивну близькість зі своїм відчаєм. Це було щось справжнє, щось, що належало тільки їй. Її сльози не були проявом слабкості, це було її право на біль, її спосіб існувати в цьому світі, який ніколи її не зрозуміє.”

Чому це важливо?

Таке зображення та опис допомагають нам зрозуміти, що уявлення про жінок, їхні емоції та переживання можуть бути дещо ідеалізовані в літературі чи кіно. Це також може впливати на те, як ми сприймаємо себе та інших, намагаючись відповідати цим неіснуючим стандартам краси навіть у моменти справжнього болю.

Сучасна література має силу змінювати це сприйняття, показуючи реальні емоції та переживання без ідеалізації. Жінка в книзі може бути не лише об’єктом для споглядання, а й самостійною, багатогранною особистістю зі своїми емоціями та відчуттями.

Заключення

Отже, «чоловічий погляд» — це не лише техніка опису, але й культурний феномен, який ми маємо усвідомлювати. Як письменники, ми повинні прагнути створювати персонажів, які будуть відображати реальні багатогранні жіночі досвіди, виходячи за рамки стереотипів.

Я сподіваюся, що цей допис стане для вас корисним та надихне на нові літературні пошуки! ✨