Поки пишу...

Вітаю, любі читачі та ті, хто стане читачами скоро!)

Поки пишу нову 18-ту главу до книги "(не) одна під дощем" пропоную вам ознайомитися зі шматочком із цієї глави:

Я навіть не могла зрозуміти на якому ми зараз поверсі та приблизно у якому районі цього Будинку Монстра. Судячи з виразу обличчя Макса, він теж не дуже орієнтувався стосовно свого місця знаходження.

          — Отже, — почав розмову Свят не повертаючись до нас. — Тут є безліч ходів. Наразі я показую вам найпростіший.

          — Найпростіший? — проковтнула я слину.

          — Так, Адель, найпростіший. Але поки можете не запам’ятовувати. Бо допоки у вас не буде документів, вам краще не виходити, — він зробив коротку паузу. — навіть за межі кімнати. Тут наче місце дружнє, але дехто все ж таки вороже налаштований до західної імперії та її громадян. А ви зі своїм дорогим одягом видасте себе одразу.

          — Цей одяг зовсім не дорогий, — зазначила я.

          — У вас може й ні, але у нас він дорогий. Імпорт все-таки.

          — В сенсі імпорт? — не зрозумів Макс.

          — У тому сенсі, у якому ви й подумали, молодята. Одяг точно такий же самий, як і на вас, я бачив на інших людях, які мешкають у центрі. Бірку бачив у Адель на спині, вона відрізняється від назви наших магазинів цього одягу, але вона ідентична, виконана в одному стилі з однаковим шрифтом. Тож висновки робіть самостійно, як імперії не торгують між собою

Буктрейер: