Всі ми коли пишемо, то надто вже переймаємось, щоб написати добре. Можемо годинами, чи навіть днями підбирати вдале формулювання, смакуємо кожне слово, роздумуємо над реченнями, абзацами.

Одним словом хочемо бачити ідеальний текст.

Сьогодні вправа - ПИШИ ОГИДНО - полягає саме в протилежному.

Треба написати максимально огидний текст. 

Цікаво, що для справді огидного тексту теж треба старатись. 

Я взяв перший абзац з новели "Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?", в який я свого часу вклав чимало сил, аби "причесати" і спробував його максимально обгидити, при цьому, щоб сенс зберігся.

Отже оригінал:

Життя – дорога.

Пряма чи крива, веде догори чи вниз, стрілою чи серпантином. Поки рухаєшся, здається що твій шлях унікальний, що ти перший його торуєш. А може не здається? Може так воно і є? В одну воду двічі не увійдеш, тож кожен крок особистий, особливий.

А тепер роблю з лебедя гидке каченя.

Поки живеш, то постійно кудись рухаєшся.

Йти чи бігти, петляти або прямувати, падати й вставати, злітати слід за футбольним м'ячем, що розіб’є шибку в кабінеті директорки школи, чи падати нижче плінтусу. Головне не валятись десь на обочині, та й не забувати що таких осіб як ти багацько, як піщинок на березі якогось моря. Хоча, якщо з іншого боку зазирнути на стан справ, то ти й зовсім унікальна особа. Недарма ж генофонд такий різноманітний. А з кожним метром пройденого шляху, ти залишаєш у своїх туфлях мільйони молекул, які виходять з твоїх п’яток, тож процес оновлення не зупиняється ні на мить.