Добре, що все йде за планом. Погано, що план — гів… 

Чому я взагалі її послухала? Я ж знала, що цього робити не можна! Саміра, звісно, чудова — вона завжди підтримає в тяжку хвилину та має чарівні руки, коли справа доходить до побутових заклять. Але її ідеї... вони такі ж дурні, як і мої! 

Писати мемуари короля, хоча я ні чорта не розумію в місцевій політиці чи історії? Це ще можливо якось осилити, але ось стерти сором за те, як був створений план для цих мемуарів — це вже ніколи не забуду. 

Смішно, правда? Цікаво, що такого могло статися з героїнею, щоб вона почала замислюватися про добровільну страту? 

Прочитайте нову главу моєї книги "Перекладачка між світами: замкові війни" і дізнайтеся всі подробиці!

Чекаю на ваші коментарі. А ви? Що б ви зробили на її місці?