Скоро на сайті....

– А їжа то де? – спитав розгублено я, чухаючи потилицю і вилупивши беньки на це...що язик не повернеться назвати їжею.

– Ну чого ти? Нормальні страви…тільки характерні для Іншосвіття! – сказала радісно Жаді і прочитала мені лекцію про видатку кулінарію Іншосвіття, від якої в мене шлунок в вузлик скрутило.

 Бо людині з людського світу то явно небезпечно їсти.

 Я обережно ткнув виделкою в те що здавалось зеленими спагеті, а воно того…збурилося, як океан в шторм, почало кидатись на мене своїм спагертті-мацальцями і ворожо шипіти, ще плюється соусом.

 Я лякливо відсахнувся, витріщив беньки, прикриваючись тарілкою, як щиром, а виделка була моїм списом.

– Що за чухня?! Чого воно таке агресивне?! Гей, сиди тихо, не чіпаю тебе, сцуко...– обурився я, дивлячись то да Жаді, яка здивовано дивилася на мене, то на це неподобство харчове.

– Та це просто подача така! Не хвилюйся, воно повністю їстівне, навіть смачне, – втішила мене Жаді, її обличчя скам’яніло, а очі блищали, вона стиснула губи в нитку.

– Ага, хрінова подача! Ще тумаків від спагеті я не отримував…Ні, дякую…зараз щось ще подивлюсь…– буркотів я…Дожився, вже з їжею балакаю та воюю. Прямо відчуваю себе героїнею казки чи фентезі роману.

 О, ще не вистачає прекрасного демона-лорда, якогось хріна з великим хазяйством, в якого по сюжету треба закохатися, а йому завоювати головну героїню.

 Йопт…отой суп мені підморгнул, помахав привітно щупальцем. О, який ввічливий.

__________________________