– Ти мені погрожуєш? Ти? Серйозно? – я насувався на Марго, немов Титанік на свій Айсберг.

 «Цікаво, який ефект буде від нашого зіткнення?»

 – Я попереджаю, Хоффман. – її відповідь була різкою.

 – Як цікаво! – я підійшов впритул, загородивши своїм тілом її шлях до свободи. Позаду Марго була лише стіна, через яку вона, природно, не змогла б утекти.

 У момент, коли мої руки вхопили її за талію, блокуючи будь-який її рух, Марго перестала посміхатися. В очах цієї крихітки спалахнули іскорки гніву упереміш з подивом й страхом. Її тіло сіпнулося ніби від струму, передаючи почуття напруженості й мені.

 – Річ у тім, Маргаритко, – я простягнув її ім’я, навмисне, – такій маленькій дівчинці не по зубах такий сірий вовк, як я. – Зіниці в очах дівчини розширилися, виказуючи її переляк.

 Я посміхнувся, задоволений собою. І вже збирався святкувати маленьку перемогу в бою, але...

 Дівчинка вирішила здивувати мене, і припала до моїх губ. Її язик миттєво опинився в моєму роті. Губи, м’які й солодкі, цілували з ніжністю. Її теплі долоні обвили мою шию, притягуючи до себе. Я сильніше обхопив її тендітний стан, відчуваючи як тремтить її тіло.

 Було дивно відчувати її смак, запах і покірність тіла. Останнє, майже протверезило мене. Однак, і тут Марго виявилася прудкіше.

 Вона вкусила мене за нижню губу. Сильно. Боляче. До крові.