Вітаю, любі Натхненники!

Сьогодні діють спекотні осінні знижки!!!

"Наше спекотне літо". - 20%   

ВІН ТУТ. Ілай погодився на вечерю і моїй радості не було меж. Моє серце невгамовно калатало, я вся тремтіла і здавалося от-от щось впаде з моїх рук. Я обережно накладала на наші тарілки пасту, кожного разу затамовуючи подих, коли очі Ілая зустрічались з моїми. Важко миритись, коли ти не можеш собі дозволити навіть торкнутись людини, ні те що зацілувати до знемоги. Хотіла б я з ним миритись у своїй спальні, але поки що я не можу собі цього дозволити. І це не лише через вигаданого хлопця, але і через те, що я дуже хвилююсь. Не знаю, яка буде реакція в хлопця, взнавши, що у мене ще ніколи не було сексу?.. 

   — Про що ти думаєш, Саммер? — Голос Ілая вирвав мене з думок, і з моїх рук все-таки впала виделка разом з пастою на стіл, розбрискуючи соус прямісінько на сорочку Ілая. 

   — Вибач! Вибач! Я зараз все виправлю. Знімай сорочку, я її швиденько відперу. — Мій кіпіш розвеселив його і він засміявся. 

   — Ммм… вечір розпочинається дуже навіть добре, якщо ти просиш зняти сорочку. — Ми дивимося одне одному в очі, коли Ілай починає розстібати гудзики. Я не дихаю. Я просто голосно ковтаю, коли він доходить до останнього гудзика. Бачу його прес, бачу його засмагле в міру тіло і гучно видихаю, коли він дражнить мене, не знімаючи сорочки. — Сідай, Золотко. Я сам все зроблю.

   — Ти про що?

   — А ти? — Він лукаво усміхається, брова підіймається вверх. — Я б звичайно залюбки зробив те, про що ти подумала… але ж у тебе є хлопець. 

   — Я не думала про секс. 

   — Погано. 

   — Принаймні не зараз… я… Ілаю - ти мене бентежеш. — Хмикнула я і відчула, як червонію. 

   — Це вже краще. — Відказує він.

   — Я подумала, що ти хочеш розібратись із сорочкою…

   — Я мав на увазі, що я накладу на тарілки пасту. 

   — Тепер зрозуміло.

   Тепер ще більше ніяковіння ніж було на початку. Супер.

   — Це добре.

   — Біля тебе не можна не думати про секс. — Зізнавшись, я думала, що мої ноги не витримають ваги тіла. 

   Ілай усміхається, але нічого не каже. Супер. Просто супер! Я тут зізнаюсь в таких речах, а він просто усміхається. Ну добре. Хочеш пограти? Пограємо! 

   — Саммер… 

   Еее… ні. Моя черга морозитись.

   — Відкрий шампанське. — Перебиваю я і мило усміхаюсь. Ілай примружує очі, не розуміючи, чому це я не розлилася калюжкою біля такого красеня, як він? Він же тут пресом хвастається, словечками розкидається, а я така невдячна ігнорую. Ну, вибачай - сам нарвався. 

Запрошую до дуже теплої, осіннього історії, де чуттєвість зашкалює. 

Наша п'янка осінь 20%

Готуйтесь до того, що Ноа поцупить ваше сердце 

— Слім… я…

   Дивимося одне одному у вічі і зніяковіло усміхаємося, але в очах все той самий голод. Я починаю хвилюватись… в моїй голові паніка та купа запитань стосовно того, що буде далі? І я роблю непоправну помилку… це я знаю.

   — Тепер і ми знаємо, як це цілуватись з другом. 

   Ноа шоковано дивиться на мене, а потім сум охоплює його обличчя. Він змінюється, почувши мої жорстокі слова. Цей поцілунок дав мені зрозуміти, так само, як і йому, що це набагато більше ніж дружба, а я… Що зробила - я? Те, що і зазвичай - я заховалась від правди. Від правди, якої так бажала, а отримавши, поспішила назад до мушлі під назвою - "дружба".

   — Ми щось засиділися… треба лягати. 

   Каже він стримано, але як завжди м'яко і цим крає мені серце. Бо я знаю, як йому зараз… хоча ще сьогодні ввечері я думала, що я для нього ліпша подруга, а тепер знаючи правду, - я вчинила дуже і дуже жорстоко. Я все зіпсувала, але він один єдиний, хто є для мене цілим всесвітом і я боюсь втрати цей всесвіт. Якщо щось піде не так - я залишусь сама. Але як тепер поводитись? Як? Якщо щойно все стало ясно. 

   Ноа обережно підводиться, і не дивлячись на мене, поправляє волосся назад. Я теж підводжусь і хитаюсь не лише від вина, але і від п'янкого цілунку Ноа, який уміло володіє цією майстерністю. Він обіймає мене і ми торкаємось тілами… близько… занадто близько… Я відчуваю його аромат… відчуваю, як стукає його серце з моїм в унісон… Жарко… все тіло палає від його пальців на моїй талії, але вже за мить він забирає руки, і після літа настає зима. 

   Я підіймаю на нього очі і ми дивимося одне на одного довгі кілька секунд. Біль… на його обличчі застиг. Біль та втома. Він вагався… хотів щось сказати, але просто усміхнувся і поспішив до дверей.

   — Добраніч Ноа.

   Він зупинився, і обернувшись, сумно усміхнувся і сказав.

   — Добраніч Слім. 

   За мить він зник у коридорі. Я залишилась на самоті зі своєю "шизофренією". А як можна ще назвати мою поведінку?! Одна Слім віддається бажанню, а інша зупиняє Ноа і говорить про дружбу. 

   Я всілась на диван… обхопила голову руками і тихо заплакала. Зрозумівши, що Ноа може сюди прийти - бо почує мої схлипування, я тихо поспішила піти до своєї кімнати. Там є ліжко… і там є подушка, в яку я зможу виплакатись. 

Запрошую до Мого телеграм тут багато цікавого та візуалізація до новинки.

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!