Привіт усім!
На моїй сторінці розміщено НОВИНКУ
Чорні крила долі
Ця історія темна, напружена, наповнена брехнею, бажанням бути потрібною, слабкою. В цій історії немає місця правді чи коханню. Але воно ніколи не питає чи варто стукати у двері, тож очікуйте палких почуттів, сильних емоцій, залежностей...
Анотація:
Мені довелося тікати від шлюбної угоди, яку уклав мій батько. Тікати далеко, щоб той ніколи мене не знайшов. Завдяки старшому брату я змогла сховатися. Він потурбувався про все, знайшов місто, якого навіть на мапі немає, дав грошей, й наказав не висовуватися. Але врятуватися мало. Потрібно тепер не спійматися. Враховуючи, що батько відправив за мною по сліду власного мисливця, я боюся, що ніхто й ніщо мене не врятує. Я опинюся у пастці раніше, ніж зрозумію про це. Що буде, якщо найкращий хижак у світі багатих людей таки вполює мене? Здасть татові, як річ, щоб виконала його волю, чи… ми удвох станемо мішенями для інших найманців?
владний та зухвалий герой дуже емоційно вперта героїня
Вітаю нас усіх у новій історії, де буде все дуже складно, трепетно, емоційно, темно... Вам сподобається, бо ви відчуєте цілий спектр емоцій від читання, сироти на шкірі, і трохи недоспаних ночей)))
УРИВОК:
— Ти звір, — бурмочу.
Незнайомець клацає запальничкою. До мене крокує. Сідає поруч. Темно надто, та я все одно повертаю голову, щоб з ним поглядами зустрітися. Наші очі схрещуються. Видно погано, втім, вглядаюся. Шукаю там дивовижне щось. І сильне. Він, мов землетрус, якось так відчувається. Руйнівний, страшний, небезпечний.
— Будь ласка, — вимовляє.
Нервовий сміх зривається з губ. Знову мовчимо. Тільки клацання запальнички.
— Дякую. — все ж кажу.
Очікую питань. Чого не будь, чи хоча б уточнення, чи не постраждала, але він мовчить. Наші плечі торкаються. Відчуваю його тепло. Воно в мене проникає, несвідомо, можливо він не бажає цього, але зупинити не здатний. Притуляюся. Видих зривається з рота мимоволі.
— Якби нас бачили люди, тобі б сказали триматися від мене подалі.
— Чому? — одразу цікавлюся.
Він саркастично хмикає.
— Бо я псих.
— Що ж, — видихаю. — тоді рада знати, що ми одне одного знайшли.
— Я лякаю людей.
— Мене складно налякати.
— Твій залицяльник має поламаний ніс, щелепу і ребра.
Стенаю плечима.
— Він заслужив.
— Подібне лякає людей.
— Я не звичайна людина.
На хвилинку він повертає голову до мене. Я ж дивлюся тепер прямо. Відчуваю, пропалює очима. Уява сама малює їх красивий сірий колір, який бачила приблизно з годину тому.
— Чому? — хрипло питає.
Змовчую. Ризиковано щось казати. Ніхто не знає, що тут втікачка мільйонера Орло. Інакше мене одразу здадуть, впевнена. За гроші люди йдуть на дивні речі.
Незнайомець встає. Я слідом. Не хочу сама залишатися тут. Він крок вперед, я слідом.Чую, всміхається хитро.
— Що? — з викликом.
— У мене песик був, теж так за мною ходив, — чи то насмішкувато, чи зі знущанням, каже. А може й те, й інше.
— Я погано знаю ліс. — відрізаю. — Просто повернуся з тобою на свято.
— Взяти тебе за руку? — знову уїдливо.
Навіщо рятувати, якщо потім ти явно насміхаєшся?
Бережіть себе!
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже мило
Полiна Крисак, Дякую
Вітаю натхнення☆☆☆☆☆
Svitlana Vacheslavivna, Дякую❤️
Вітаю з новинкою!!! ❤️❤️❤️
Олена Гушпит, Дякую, дуже приємно ❤️
Вітаю з новинкою! Натхнення, та успіхів!♥️♥️♥️
Наталья Русанова, Щиро дякую ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати