Вийшло чергове оновлення Барона Грейткіллс. І я вам приніс під нього картинку, звісно)) Також хочу розповісти вам про те, що відкрилися продажі мого найпершого твору - Міфів, що мешкають поруч

Це історія про звичайного українця, що отримав дар всезнання і багато чого нового дізнався про світ, в якому живе. Ось вам дещиця того, як наш сучасник може використовувати такий дар. 

– Ну, погнали! — Прошепотів я і дав мислену команду Очам.

  Здавалося, що я стою на небі. Навколо було дуже багато хмар. Але я знав, і Очі не давали помилитися, що я не в раю. Я на самій вершині Евересту. Немов Брюс Всемогутній. Тільки я не мерзну від холоду і точно звідси не впаду. Очі ніби подарували мені астральний квадракоптер, якому начхати на час і простір — він прилетить туди, куди треба і одразу покаже все своєму господареві. У режимі віртуальної дійсності.

А далі – за накатаною. Я сидів на маківці Сфінкса, заглядав у жерло Етни, летів уздовж тайгових дерев, стрибав з водоспаду Анхель, блукав прадавніми містами ацтеків. Так тривало кілька годин. Потім я зважився на ще один крок, що хвилює своєю безрозсудністю.

Темрява безпросвітна. Темрява приголомшлива. Темрява, що тисне. Маріанська западина. Я «стояв» на дні найглибшого місця Світового Океану. Благо, Очі самі, вже через кілька секунд, розігнали навколишній морок для мене. Я не знаю, використовувався просто нічний зір, магічний, тепловий чи всі разом, але бачити я тут став не гірше, ніж у будь-якому іншому місці на поверхні. Різноманітні молюски, плоскі, схожі на камбалу, риби, дивні водорості — все це жило своїм життям, зовсім наплювавши на кілометри води над головою.

Тож, якщо ви вже познайомилися з історію Архімага Землі, можу порадити зазирнути у міське фентезі, де герой, насамперед - звичайний сім'янин, що любить пхати носа туди, куди не завжди можна...))