Брудні розмови. Та Непристойна поведінка.

Вітаю, любі читачі!!!

Запрошую до запальних книг 

«БРУДНІ РОЗМОВИ»  

сексі лікаря та гарячу медсестру та їхні брудні листування.

Уривок:

— Самовпевнений лікар Рід.

  — Так, я такий і тому ти мене кохаєш.

  — Я тебе ненавиджу.

  — Ага.

  — Я тобі кажу правду! Ти, що не віриш мені? — Еш топнула ніжкою і розсмішила мене цим. — Ти чого зуби сушиш?

  — Смішна ти, Вишенько. Ти так доводиш, що ненавидиш мене і не кохаєш, а сама вже червонієш від збудження.

  — Неправда. — Вона знову позадкувала і наткнулась спиною об стіну.

  — Попалась. — Я притиснув її і натиснув на вишневі губи своїми.

  Пручання Еш були недовгими і безглуздими перед тими бажаннями, які бурлили в нас немов гейзер. Ці повні губи… її смак… все це моє… це все належить мені.

  Почувши кроки у коридорі, я мав зупинитись і вона також, але ще кілька довгих секунд ми не могли відірватись одне від одного, доки хтось не взявся за ручку дверей. Я відійшов від Еш і подивився в її темні очі, в яких було дике бажання і посміхнувся. Вона розпашіла від поцілунку та зніяковіла від того, що виказала своє бажання, розвернулась до мене спиною.

  Це не допоможе Еш… не допоможе. Від почуттів та власних бажань нікуди не подітись, скільки не тікай. Просто не вийде.

  До кімнати увійшов Пол і я готовий був його прибити прямо тут і зараз. Набридає, як та гієна біля лева. Треба вказати остаточно йому на його місце, але якщо порахую йому зуби – я можу остаточно втрати контакт з Еш.

  — Ешлі?

  Еш розвернулась і подивилась швидко на мене, а потім на Пола.

  — Що?

  — На каву йдеш? Чи є пацієнт?

  — Є пацієнт. — Втрутився я.

  — Ітане, я не тебе запитую. Скільки вже можна лізти у наші відносини з Ешлі?! — Пол стиснув щелепу.

  — Відносини? Ти, що спиш Поле? Що тобі сниться?! — Я зробив крок до нього, а він позадкував.

  — Які відносини? Поле, про що ти? — Закипіла Еш.

  — Ну… як… ми ж мали сходити на каву.

  Широка білосніжна посмішка та задоволені вібрації голосу видавали Пола, як облупленого. Він гадав, що вона в його сітях, але знаючи Еш, вона йому покаже де раки зимують. Це не легка здобич, тим паче, рибка моя – і вже давно.

  — Хочу прояснити лікарю Янг, стосунків між нами немає. Ви лікар, я сестра. Випити каву з другом – будь ласка, але не більше. — Вона подивилась на нього, а потім на мене і додала: — Я не заводжу романів на роботі. Я взагалі не бажаю їх зараз мати. Крапка. Тож, не варто через мене псувати між собою стосунки. Ви обоє прекрасні лікарі і привабливі чоловіки, тож проблем з дівчатами у вас точно не виникне, як і не виникали до цього я впевнена. — Еш посміхнулась нам і вийшла за двері, залишаючи нас наодинці з нашим адреналіном та тестостероном, який мав вибухнути, але його вдало погасили.

«Непристойна поведінка»

Художник, для якого закортить бути Музою.

Уривок:

— Чому саме кролик? Що іншу іграшку не можна подарувати?

  — У неї період – «люблю кролика». Це зараз її дитячий «фетіш». Розумієш?

  — Ага. Ну тоді – треба купити найбільшого кроля, якого тільки знайду. — Він підморгнув мені. І знову ця самовпевнено-зухвала посмішка, яка розтягнулась на всю цю привабливу фізіономію. Але яким би він не був привабливим, я б залюбки її роздряпала. Я поспішила назад, і ткнувши його пальцем в груди, зашипіла: — Ти не посмієш! Це я подарую кролика.

  Він похитав головою і його сексуальна гривка похиталась в такт діям.

  Трясця! Нафіга він такий козел?! І водночас, найсексуальніший чоловік, яких я коли небуть бачила. Ну, ще лікар Рід. Еш пощастило, там і краса, і характер бомба, а цей ось екземпляр – гарний козел.

  — Посмію. Ти що запатентувала свою ідею, чи що? — Глузував він, бісячи мене своєю посмішкою, яка ніколи не спадає з його обличчя.

  — Ні, але так не чесно. Ти навіть не знав би, що подобається твоїй хресниці, якби не я.

  — Дякую, тепер знаю.

  — Ти нахаба. Все як завжди. Що від тебе, ще можна очікувати?! Тільки нахабство, самолюбство і пиха.

  — А ти так і залишилась незалюбленою, от тому і бісишся завжди. Випусти пар з якимось хлопцем і тоді може припинеш усім розвішувати ярлики. — Він схопив мою руку, яка зависла від тоді, як я його штурхнула в груди. Смикнувши за неї, я опинилась в його обіймах.

  Страх. Чому я відчуваю страх та невпевненість у собі? Що зі мною?

  — Відпусти, придурку!

  Це єдине, що я сказала в наступну секунду, його губи притискались до моїх і це було дивовижно, так само, як тоді, три роки тому. Його натиск був сильним та водночас чуттєвим, і саме це так вплинуло на мене. Він запрошував, а не наполягав. І я піддалась. О, цей смак… терпкий, і водночас солодкий… ягідний від жуйки… Смачно. Занадто смачно. Я злякалась власних бажань. Злякалась того, що дозволила йому це, тому відштовхнувши його, я тремтіла, як осиновий листок. Я так і стояла навшпиньках, доки наші погляди були приклеєні одне до одного. Страх знову огорнув мене і я пішла геть, не обертаючись.

  — Утікачка! — Засміявся він.

  Я замружила на мить очі, а потім ще швидше закрокувала. Мої швидкі кроки змінювались на біг, я хотіла вийти з будівлі і вдихнути повітря. Я так і зробила, а за кілька хвилин зловила таксі, щоб поїхати додому та бути подалі від Брайана.