Чорно-білий світ нуару

Читати за посиланням

Дорогі читачі, оновлення книг буде майже щоденним, але особливу вашу увагу я хочу звернути на цю історію. Нуарний детектив, герої якого - свавільні та шалені - прийдеться до смаку тим, хто полюбляє драму та сильні почуття, гострі та небезпечні.
____________________________
 

Я йшов слідом за підозрюваною і намагався думати про ту справу, яка привела нас до її будинку. Але виходило тільки дивитися на місіс Кінслі й думати про неї, хоча це було до біса непрофесійно.

Вона ж граціозною пантерою йшла попереду і раз у раз озиралася через плече, немов я зі своїм напарником міг зникнути в туманному повітрі цієї клятої і задушливої осені. Вона кидала на мене дивні погляди, сповнені сутінок, сповнені затаєної надії і ніби — туги. А ще вона боялася. Але щосили намагалася не показувати цього, щосили вдавала з себе горду й зарозумілу леді. Чи була це маска? Чи Алексіс Кінслі справді була такою?

І пахло від неї цвинтарними ліліями — а може, мені лише здалося? Чорна коротка сукня, високі підбори... вони стукали плиткою, якою була вимощена доріжка саду, і це здавалося звуком забивання цвяхів у труну.

Мій напарник, Віл Джексон, був відомим казановою, і я помітив, як він дивиться на Алексіс Кінслі — немов готовий розкласти її просто тут, на зеленому газоні з рідкісними ліхтарями. Її ключиці стирчали, гострі й беззахисні, і, здавалося, от-от проткнуть тонку тканину сукні, наче це були уламки ангельських крил. За жадібні погляди мені чомусь захотілося дати Вілу в морду. І виникло дивне невмотивоване бажання захистити місіс Кінслі і від нього, і від усього світу.

Потрібно було гнати це бажання якнайдалі, я розумів, що не можна закохуватися з першого погляду у підозрювану, я розумів, що в таку хижачку, як вона, узагалі ніколи не варто закохуватися, але чомусь не міг не дивитися, як не міг не жалкувати про те, що обставини нашої зустрічі настільки жахливі й трагічні. Здалося, що я зачарований — хіба можна запалитися такою пристрастю до незнайомки, жінки, про яку не знаєш зовсім нічого, крім її імені та професії. І того, що вона могла виявитися вбивцею.

Вона підійшла до стільця, що стояв біля басейну з синім підсвічуванням, повернулася до нас із Вілом, усміхнулася з сумом і повільно опустилася на сидіння, закидаючи ногу за ногу. Довгі, з тонкими витонченими щиколотками, акуратними колінами й широкими стегнами, вони вабили мене, і я насилу відвів погляд від цих точених ніжок. Не хотілося, щоб місіс Кінслі помітила мій погляд — винна вона чи ні, але витріщатися на підозрювану... це вже занадто.

Чорт, і коли це я розучився контролювати себе? Спробував узяти себе в руки, ловлячи глузливий погляд напарника і вивчаючий — Алексіс Кінслі.