Зціплюю міцно зуби і рвучко відкриваю конверт. Нестримно рву папір пальцями, дістаю аркуш, на якому одна лише фраза:

“Хочеш побачити свою дівку? Приходь сам” І вказана адреса.

- Мене цікавить, яка сука вирішила так ризикнути і перейти мені дорогу, - ревлю на весь кабінет і зминає лист, кидаю його об стіну.

Саша мовчки підносить його, розгортає і читає.

- Саме цього я боявся, - промовляє з придихом.

Помічаю як він блідне, розуміє, що для дівчини все може закінчитись дуже плачевно. Вже проходили не раз. Зазвичай страждають усі навколо мене.

Який я самовпевнений покидьок. Думав, що Анна-Марія буде у повній безпеці зі мною. Думав, що зможу її вберегти.

- Я порву цю тварюку на частинки, - скрегочу зубами. - Буду повільно здирати з нього шкіру.

Швидко підходжу до сейфа, вводжу код, навіть не з першого разу правильний, через нерви плутаються цифри. Дивно почуватись слабким. Страх за Анну-Марію робить мене вразливим. Лише зараз розумію, що зв'язок з нею зробив мене м’якшим.

- Це пастка, - говорить впевнено Саша, вдивляючись в екран свого телефону. - Це очевидно. Я пробив адресу по геолокації, це дачний масив за містом, там ніхто не живе. Будинки пості.

- Знаю, - бурмочу, дістаючи з сейфа пістолет. Провіряю набої і засовую його у ремінь штанів, розвертаюсь. - Але я все одно туди піду. Не можу ризикувати нею. Не хочу.

- А собою можеш? - дивується.

- За себе я не боюсь. І помирати не страшно, - підходжу до нього, кладу руку йому на плече. - Хочу тебе дещо попросити. Якщо мене не стане, вона залишиться сама. Хоч і з моїми статками, але беззахисна серед вовків. Прошу не залишати її. Оберігай її, як оберігав мене. Навчи її виживати у цьому світі. Навчи того, чого я не встиг.

https://booknet.ua/reader/zmushena-pdkoritis-b428650?c=4635672&p=1