Забув коли в останнє був у сінема.

І от сьогодні випала нагода. Дививсь фільм "Субстанція". Фільм про те, як увівши собі певну рідину можеш отримати собі клона - покращену версію себе. 

Загалом фільм досить філософський, алегоричний та метафоричний. Досить чітко бачимо, нехай у перебільшеному вигляді, як ми заради визнання себе іншими, кар'єри та інших надуманих цінностей не шкодуємо себе, свого життя.

Але після половину фільму почалось щось незрозуміле, абсолютно непотрібні бійки та кров. Море крові та юродства.

Сюжет фільму тільки виграв би, якби викинути останні сорок хвилин. 

Та потім я зрозумів, що дивлюсь не як звичайний глядач, якому треба лоскотати нерви, а скоріше як автор, який хоче щось і для себе вихопити, і знайти хиби (потішити самолюбство) у чужому творі. Більшість, ймовірно, саме ці сорок хвилин і очікували, аби отримати те, за чим прийшли.

Схоже, треба письменника залишати в коридорі, перед дверима входу в кінозал.