Вона не відриває від мене погляду, звабливо посміхається, торкається кольє, погладжує його.

- Тобі дуже личить, - промовляю захриплим голосом.

- Дякую, мені подобається твій подарунок, - шепоче.

Жодна жінка мені так сильно не подобалась, як Анна-Марія, і визнавати це досить незвично. На теплі почуття я не здатен, ні до кого ніколи не прив'язувався. Про таке, як кохання, взагалі мовчу. Але саме вона змушує щось прокидатись в душі. Щось дивне, чого я раніше не відчував.

Помітив, що я почав хвилюватись за неї. І ті погрози у листах лише підливали пального в вогонь. Але сьогодні четвер і я нічого не отримав. Можливо той жартівник награвся і більше не збирається мене дратувати. Шкода, що я не спіймав його. Того нахабу провчити не завадило б.

Стаю колінами на ліжко біля її ніг і кладу долоні на її стегна. Шкіра настільки ніжна, що не втримуюсь, щоб не погладити. Дівчина зітхає...

https://booknet.ua/reader/zmushena-pdkoritis-b428650?c=4635672&p=1