12 розділ (перезалив, бо вчора щось зображення не підгрузилося)

Рання весна принесла із собою прохолоду, вологий запах землі та перші сором’язливі паростки зеленої трави, які пробивалися крізь ще сірий і холодний ґрунт. Я стояв біля вікна своєї хатини, що дісталася мені від далекого родича. Місце я впізнав відразу, а от хатина була не схожою на нашу стару глиняну, та все ж, краєвид що проглядався з цього місця за сто років майже не змінився, раніше я залазив на горище, а зараз стояв на другому поверсі і дивився, як над полем  розтягувалися хмари по небу, наче тонке молочне покривало, а сонце тільки зрідка виходило з-за них, кидаючи на землю мляве тепло. Я відкрив вікно, і аромати з надвору просочилися в кімнату. У повітрі витав легкий аромат свіжої землі, дощової вологи та димку від розпаленої печі, яка слугувала попереднім господарям  каміном. Не знаю скільки часу я так простояв, я взагалі постійно губився в ньому останній місяць.  Далеко за горизонтом хмари сповзали на землю, тягнучи за собою вечірній морок. Мені здавалося, що все довкола — це лише привид реальності. Було важко звикнути до всього нового, до світу, який так сильно відрізнявся від того, що я залишив у 1918 році. Тиша села була наче оманлива, і в ній постійно чувся шепіт часу, який випередив мене на ціле століття.