Всі серця барикади руйнуй. Усе руйнуй, що треба...

... вже є тут.

Доброї ночі, мої яскраві зіроньки!

Всім, хто читає "Я не боюсь своїх бажань" - невеличке оголошення.

Знаю, знаю! І вибачаюсь! Але хочу, щоб ви прониклись атмосферою. Це важливо! 

Дві нові глави, на мою думку, повинні вийти разом, як дві сестрички, що взялися за ручки.

Про 59-ту поки що нічого не розкажу, а от 58 просто рветься розкритися для кожного, кому цікаво.

Вечір починає потихеньку налагоджуватись. Я нарешті розслабилась і почала отримувати задоволення від нашої вечері. 

Але коли зазвучала наступна пісня… 

Я впізнала її з перших акордів. 

До щемливого болю в серці знайома мелодія. Кожного разу, коли чую її, щось тисне в грудях та перехоплює подих. 

Бляха! Чорт!!!

Ненавиджу оцю сопливу тему в американських фільмах про “нашу пісню”. Але…

Саме під цю пісню був мій перший в житті справжній поцілунок. Саме під цю пісню був мій перший в житті о...м. Ця пісня навіки-вічні повʼязана в моїй свідомості з Костею й тільки з ним. Від цього не втекти й нікуди не заховатися. 

Скільки разів після нашої останньої, як мені тоді здавалося, розмови — коли він говорив… говорив… а я не хотіла слухати… а потім ми кричали до зірваних голосів… а потім я грюкнула дверима і наші голоси замовкли, здавалось, назавжди… 

Скільки разів після цього, лише зачувши перші акорди, я плакала ридма, щиро та знавісніло, як можуть плакати лише ті, чиє серце розбите… як плачуть лише глибоко ображені та зраджені.

“Ми так часто опиняємось в куточках своєї памʼяті і застрягаємо в тих спогадах, які були лиш досвідом. Відпускати та здобувати нове. Нехай нічого тебе не зупиняє,” — говорить дівчина зі сцени чуттєвим емоційним голосом та починає співати. 

Ти і я. І мрії про майбутнє.

Здавалось, лиш відчути … ми там.

Ці почуття важливі лиш тоді,

Коли щасливі ми. Разом.

Я мимоволі стискаю край столу, аби хоч трохи контролювати емоції, що починають вирувати всередині мене. Костя сидить навпроти. Я більш ніж впевнена, що він дивиться на мене, не відводячи погляду. Я відчуваю цей його погляд шкірою. Та серцем. Пече. Я що є сил намагаюся не дивитися на нього. Я не хочу, щоб він бачив, що діється зі мною зараз. 

Звісно, я не витримала й таки подивилася на нього. 

Коли обпеклась об його очі, раптом наче струмом вдарило — він все розуміє! Розуміє, бо з ним діється те саме. 

Він підводиться, підходить до мене, бере мою руку у свою.

— Ніко, прошу, потанцюй зі мною. 

Я дивлюся на нього і… В мені борються дві Ніки. Одна хоче підвестися і просто піти, втекти від усього цього, втекти від спогадів, від нього. Але інша… інша частина мене, яка попри все любила його так довго, хоче залишитися, хоча б на цей танець.

Я мовчу кілька секунд, намагаюсь вирішити, чи можу я дозволити собі цей момент слабкості. Але хіба у мене є вибір.  Ніби на автопілоті, киваю.

Піднімаюся зі стільця і ми виходимо на терасу під альтанку, обвиту трояндами. Повітря тепле, запашне, але в моєму серці — справжній шторм. Я відчуваю, як його руки обережно лягають мені на талію. 

Раптом все стає дуже реальним. 

Давай згадай, у спогади пірнай.

І щастя там на максимум вмикай.

І ось тут саме головне. Саундтрек 58 та 59 глав. (Не знаю, може це тільки мене так пробрало. Але мені здається, якщо читати під цю пісню, буде дахозносно по емоціях.)

Дай Боже всім спокійної ночі!

Й до завтра.