Відгук на книгу “один випадок” :)

Привіт всім, я прочитала книгу “Один випадок” авторки Анни Тапок. І хочу розповісти про моє враження від цієї книги.

Почну з того, що книга називається не просто так. В нашому житті дійсно один випадок може змінити життя в хорошу або ж в погану сторону... це як пощастить. Книга написана від третьої особи, чесно я ніколи не читаю книги від третьої особи, бо від першої мені читати цікавіше (пишу також від першої, тому думаю, перша особа мені тому то подобається). Та після зрозуміла, що від третьої особи книга теж може бути цікавою. Головне, щоб не було повторів по типу “Він, вона” у кожному реченні. У книзі я цього не помітила. Дії відбуваються у вигаданій країні, але емоції головних героїв та не тільки їх справжні.

* Головна героїня книги — Джессіка Теренс. Проста дівчина, яка шукає роботу. Вона розумна дівчина, якій не щастило у співбесідах. Але тут вона проходить співбесіду у велику корпорацію. І зразу показує свій професіоналізм у справі. І я от подумала, як інші корпорації у яких вона була на співбесідах цього не помітили? У Джесіки є свої проблеми як і в будь-якої людини. І в книзі описується весь спектр її емоцій (від третьої особи це було цікаво читати).

* Головний герой — Мітчелл Кар. Він, на перший погляд, здався мені серйозним та холодним. І по суті воно так і є, але інші емоції у нього також присутні. Чоловік володіє великою корпорацією. У нього багато справ та співбесід, скажімо так. Але й час для відпочинку у нього є.

Як ці двоє познайомились, це окрема тема, але розповідати не буду. Скажу лише одне, почнете читати — дізнаєтесь. Це дуже цікава ситуація :)

* Також у головної героїні є подруга Стефані. Кажуть, що жіночої дружби не існує. А от і, ні. У цій книзі показується, що вона таки існує. Подруга підтримує головну героїню як може. Як на мене, це не аби яка підтримка для Джессіки, без Стефані та б опустила руки (це виключно моя думка).

У книзі описуються сцени зближення головних героїв, як на мене, дуже яскраво розписані. Від третьої особи це читати набагато цікавіше ніж від першої (і знову таки, це особисто моя думка).

Книга у мене викликала багато емоцій, я сміялась з декількох моментів, а також хотілось й плакати. 19 глава у мене викликала сміх, і не тільки тим, що відбувалось у книзі (я почала читати главу і як тільки почитала до одного цікавого моменту, від якого й хотілось сміятись, моя донька схопила мій телефон з рук та побігла від мене і я почала сміятись ще більше). Від останньої глави мені дійсно хотілося плакати, адже нарешті головні герої розуміють, що не можуть один без одного, бо їх тягне один до одного.

Загалом книга мені дуже сподобалась, рекомендую почитати. Але є одне зауваження до автора: перевірте текст на помилки, бо деякі слова написані не правильно.

Дякую за таку цікаву книгу авторці Анні Тапок. І бажаю вам, Анно, натхнення на нові твори. :)