А ви читали?

Рецензія на книгу Ніки Цвітан «Дожити до кохання»

Ще одна чудова книга у моїй бібліотеці. Короткий любовний роман сучасної авторки Ніки Цвітан« Дожити до кохання» https://booknet.ua/book/dozhiti-do-kohannya-b427908?thread_id=42269594&ccom=42269720#42269720. Що я можу сказати, коли не можна підібрати слів, адже емоції, викликані історією сучасної Попелюшки, не дозволяють заспокоїтись?

Основна ідея книги, на мою думку, це те, що людина не народжується сильною, але випробування загартовують її серце, перетворюють біль у крила. (на жаль, не завжди стається саме так у реальному житті). І якщо прислухатись до думки Конфуція: «Найважче – це перемогти самого себе».

Історія описана у книзі – це поєднання елементів соціальної нерівності, боротьби з труднощами та досягання щастя через любов і наполегливу працю. Це історія про складні стосунки з найріднішими людьми, травмоване дитинство та жорстокість навколишнього середовища, в якому ми всі повинні виживати. Це пояснення страхів та конфліктів дитини, яка винить себе у невдачах дорослих та розбирається зі своїми внутрішніми демонами, загартовуючись для втечі від похмурого минулого та теперішнього. Це історія приправлена легкою фатальністю, де «плани Долі» неминучі. Це історія про те, що у кожної людини є вибір незалежно від обставин та важкості життя: залишатись Людиною чи перетворитись на Монстра.

З самої назви книги стає зрозуміло, що це історія кохання. І про це ж кохання говорить нам гарна обкладинка, викликаючи запитання, та на підсвідомості підготовлюючи нас до історії з хорошою дівчинкою та загадковим, можливо хижим героєм.

Загалом стиль написання спрощений, легкий для сприйняття та досить зрозумілий для сучасного читача. Ми можемо побачити історію очима кількох осіб., адже деякі розділи представлені від імені різних героїв. В діалогах та описах почуттів головної героїні розкриваються персонажі та їх стосунки. Ми легко відрізняємо поганих та хороших людей, надаємо перевагу одним і зневажаємо інших. 

Деколи здавалось, що читаю сценарій чи п’єсу про класичну Попелюшку, хоча інколи згадувалась «Джейн Ейр» Ш. Бронте. Адже кожна з історій розповідає нам про виживання молодої жінки та формування її особистості у боротьбі зі сліпою Долею та її недосконалим (на перший погляд) Правосуддям. Інколи згадувалось про «Три метри над рівнем неба» Ф. Моччіа (коли розкривалось минуле Алекса).

З перших розділів книги ми починаємо знайомство з головною героїнею та її зламаним дитинством. Емоції, які викликають описи поневірянь маленької дівчинки, яка окрім ненависті та нелюбові власної матері, не бачила нічого хорошого, обурюють та викликають жалість. Думаю, що декому буде заважко читати перші розділи, адже вони сповнені глибини відчуттів травмованої дитини, яка з малечку зрозуміла, що для виживання треба приховувати справжні емоції.

Герої та чим вони запам’ятались.

Ксюша – та сама сучасна Попелюшка, яка майже сімнадцять років прожила у Пеклі, де виконувала роль служниці, прибиральниці та няньки для молодших дітей своєї жорстокої матері. «Їй заборонено марнувати час, в неї багато домашніх обов’язків» / «Поплакали і досить, минулого не повернути» / «А по тобі й не скажеш, що «Попелюшкою» була при рідній матері». Попри складне дитинство не втратила віру в людей, залишилась доброю та довірливою. Інколи вона дратувала цією довірливістю, адже не бачила очевидного і приймала деякі події як належне, (та її можна зрозуміти, знаючи, що їй довелось пережити).

Тато – спогад про чоловіка, який міг врятувати свою єдину доньку та чомусь не зміг цього зробити. Ми не знаємо всієї історії та мотивів цього чоловіка, та те, що він залишив у спадок квартиру та машину, натякає на його спокуту. «Називав її Зіронькою» / «Спочатку я вважала тата зрадником» / «Він довго хворів, але ніколи мені про це не говорив» 

Мама – жінка, яку легко засудити і не можливо пробачити за те, що вона зламала життя рідній доньці. Це жінка, яка спаплюжила звання «матері», через свою нездатність бути людиною. (Та не знаючи її мотивів та психічних травм, нам не можна дозволяти собі, бути подібними до неї. Не можна і виправдовувати її вчинків. Та психічно хворі люди – це часто ображені та зламані душі, які заблукали у темряві)

«Це ти мені зламала життя» / «Такі як ти лиш в повії годяться»

Вітчим – «Ти зможеш її переконати, бо я швидше стусанів надаю»

 Цими словами все сказано про чоловіка, який підіймав свою самооцінку знущаннями з  чужою для нього дитиною. 

Аліна – університетська подруга. Споріднена душа Ксюши. Дівчина, яка попри свої життєві негаразди, залишилась людяною та справжньою. Вона стала одним з маяків, на які орієнтувалась головна героїня, щоб продовжувати жити.

«Таких скромних, як ми з Аліною...»/ «А минуле нехай і залишається минулим»  

Кіра – одна з «мажористих» красунь. Дівчина, що не гидує грати «брудно». Дівчина, якій все одно на біль інших, на зламані життя та наслідки її ревнощів. Ще один приклад того, як вседозволеність створює монстрів.

«Забери від них татусеві гроші й що залишиться?»/ «А в принципі я не проти якусь дурепу підставити»

Алекс – «Бабій, мачо. Часто приїздить сюди й кожен раз іншу дівчину забирає»/ «Я перестав вірити, що жінки здатні на якісь високі почуття»/ «Ти моя. Мені з тобою добре» / «Я готовий на все, я готовий всім пожертвувати аби лиш бути з вами поряд». Викликав неоднозначні емоції. Один з представників «золотої молоді». Молодик з гарною зовнішністю та статками батьків, якими він міг користуватись. З одного боку, він скористався невинною дівчиною, сприйнявши її за одну з тих, з ким йому доводилось спілкуватись. З іншого боку – він травмований «зрадою» його матері. Чи потрібно виправдовувати його? Це вирішувати кожному з нас (хтось засудить і не зможе зрозуміти, я пробачила його).

Висновок. «Дожити до кохання» - це насичений, емоційний роман, який порушує багато тем, страшних та моторошних. Він відчиняє двері у світ зламаних людей, які попри увесь пережитий біль, змогли знайти один одного, відростили крила та пробачили своїм кривдникам. 

Рекомендую прочитати та оцінити роботу Ніки Цвітан, підтримати її підпискою, вподобайкою та теплим словом.

Дякую Ніко Цвітан, за емоційну розповідь, неприкрашену варіацію життя та бажаю творчого натхнення.