Добрий ранок, любі маніяки. Ви сьогодні як? Виспались? У нас до самого ранку літав недобитий шахед (щоб його нарешті збили). Опублікувала для вас опівнічну проду на "Мій ректор — гусь". Рада, що ви купуєте її, чи аєтн та коментуєте.
 

— Я напишу в заповіті,  щоб мене після смерті кремувала на сковороді одна талановита адептка. А потім подала мене на вишуканому чорному блюдці та із задоволенням з'їла.

— Це ще що за диво таке? — аж відсунулась на спинку дивана. — Чому це саме я маю вас їсти? Ви себе в дзеркалі бачили?

— А що не так? Я вам не подобаюсь в такому вигляді? — нервово запитав ректор, смішно закидаючи лапки на стіл й підкладаючи одне крило за голову. — Не достатньо спокусливий?

— Зі спокусливістю все прекрасно! — відверто сміялася від того, як він смикав животом вправо та вліво. — Але ж ви в половину мого росту. Я ж лопну, поки вас з'їм.

Насправді, автори такі ж люди як і читачі. У нас теж є сім'ї, основні роботи, особисті проблеми. Ми теж воюємо — самі чи з рідними. Теж хворіємо. Теж...теж хочемо відчувати себе потрібними.  Тільки якщо читач після роботи, домашніх справ і проблем йде читати, то автор після цього всього ще й йде писати для вас. Втомлений. Виснажений. Розлючений. Сонний. Щасливий. Різний.

Тому ось ця віддача так багато означає. Вірите ви чи ні, але я впевнена, що багато авторів після якогось хорошого відгуку йшли писати проду, навіть коли хотіли поспати. Тому... Не бійтесь коментувати. На ваші відгуки чекають.  Це важливо.