про що я пишу?

Здається, я тільки й вмію, що писати про подорожі.

Дуже сильно люблю це – уявляти перед мандрівкою, які враження вона в мене викличе і в які слова все це перетвориться, писати під час подорожі в нотатках телефону, на магазинних чеках чи в кишеньковому блокноті, осмислювати й насолоджуватись прожитим, описуючи все після – і водночас почуваю за це сором. Точніше не саме за це, а за те, що вмію тільки це.

Я не вмію і не хочу вміти вигадувати нові світи. Фентезі, фантастика і все навколо не моє. Я не вмію писати щось радісне й з геппі ендами і не знаю чи хочу вміти. Я пишу про щось зі свого досвіду, іноді у вигляді спогадів та щоденників, частіше – сублімуючи досвід в реалістичну історію. І мені чомусь так сильно соромно й самотньо, що я роблю все так. Чи це внутрішній критик? Чи просто моя невпевненість?

Виходить, що все моє письмо – егоїстичний виверт й привернення уваги. Чи так це? Чи тільки це? І чи не справді краще писати про те, що найбільше знаєш і вмієш?

Я вмію і люблю писати про подорожі. Можливо навіть більше про враження від подорожі, ніж про саму подорож. Думки, почуття і все, що спіткало в дорозі. Набираючись вражень, я несу їх додому, намагаюсь не розплескувати, не розлити. Несу обережно, щоб потім роздивитись їх ще раз, як найкоштовніші діаманти. Дещо збережу тільки для себе: момент, коли плакала в художньому музеї, коли читала вірші на березі моря, коли їхала додому вчергове захоплена власною сміливістю. Іншим поділюсь: яскравими кольорами картин, що вибухнули перед моїми очима неймовірними поєднаннями, почуттям захоплення й єдності від військових світлин, силою життя, яку вперше за довгий час знову відчула в собі. Я набираю всього, щоб потім віддати. І почуваюсь в цьому настільки добре, що якого ж чорта маю цього соромитись???

Вести вічні внутрішні суперечки й торги – теж одне з того, що я так добре вмію. Але не люблю. Саме воно якось виходить. І щоразу я думаю: та нащо це все в моїй голові знову і знову? Щоб що? І одразу знаходжу відповідь: щоб переосмислювати, переоцінювати, забуваючи, нагадувати.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Але до своєї спальні не запрошує...
Тарахан приходить до мене… Знаходить мене всюди, де забажає… Але він жодного разу не покликав мене до своєї власної спальні! Хазяйські покої залишаються для мене закритою територією, священним місцем, куди мені, простій
Завершення книги!
ВАГІТНА СЕКРЕТАРКА ДЛЯ МАЖОРА Сьогодня о 00:00 останній розділ та епілог!! Анотація до книги "Вагітна секретарка для мажора" Вчора було весілля його матері, а сьогодні вони прокинулися прикуті одне до одного
Шалений вечір триває)))
— А хіба твоя дівчина не руда? — за спиною пролунав смішок. Що ж, хотіла вжалити, та не вийшло. Проте моє роздратування досягло небаченої до сьогодні позначки. Бо я розвернулася і серйозно сказала: — Вона
Анонс нової книги
Крч завтра вже вийде "Крамничка дрібниць Леді Марії". Анотація: Батько Саймона мав чималий борг. І розплатився за нього досить незвичним способом: віддав аристократці власну крамницю разом із сином! А сам,
Фінал "Бджоли"
Гарного, тихого вечора, мої любі! Наша сторі, яка б не з'явилась без вашої підтримки - "Бджола, годинник і ніч з босом" іде до завершення! Вже завтра я опублікую епілог і ціна книги зросте. Тож, хто бажає і ціну
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше