про що я пишу?

Здається, я тільки й вмію, що писати про подорожі.

Дуже сильно люблю це – уявляти перед мандрівкою, які враження вона в мене викличе і в які слова все це перетвориться, писати під час подорожі в нотатках телефону, на магазинних чеках чи в кишеньковому блокноті, осмислювати й насолоджуватись прожитим, описуючи все після – і водночас почуваю за це сором. Точніше не саме за це, а за те, що вмію тільки це.

Я не вмію і не хочу вміти вигадувати нові світи. Фентезі, фантастика і все навколо не моє. Я не вмію писати щось радісне й з геппі ендами і не знаю чи хочу вміти. Я пишу про щось зі свого досвіду, іноді у вигляді спогадів та щоденників, частіше – сублімуючи досвід в реалістичну історію. І мені чомусь так сильно соромно й самотньо, що я роблю все так. Чи це внутрішній критик? Чи просто моя невпевненість?

Виходить, що все моє письмо – егоїстичний виверт й привернення уваги. Чи так це? Чи тільки це? І чи не справді краще писати про те, що найбільше знаєш і вмієш?

Я вмію і люблю писати про подорожі. Можливо навіть більше про враження від подорожі, ніж про саму подорож. Думки, почуття і все, що спіткало в дорозі. Набираючись вражень, я несу їх додому, намагаюсь не розплескувати, не розлити. Несу обережно, щоб потім роздивитись їх ще раз, як найкоштовніші діаманти. Дещо збережу тільки для себе: момент, коли плакала в художньому музеї, коли читала вірші на березі моря, коли їхала додому вчергове захоплена власною сміливістю. Іншим поділюсь: яскравими кольорами картин, що вибухнули перед моїми очима неймовірними поєднаннями, почуттям захоплення й єдності від військових світлин, силою життя, яку вперше за довгий час знову відчула в собі. Я набираю всього, щоб потім віддати. І почуваюсь в цьому настільки добре, що якого ж чорта маю цього соромитись???

Вести вічні внутрішні суперечки й торги – теж одне з того, що я так добре вмію. Але не люблю. Саме воно якось виходить. І щоразу я думаю: та нащо це все в моїй голові знову і знову? Щоб що? І одразу знаходжу відповідь: щоб переосмислювати, переоцінювати, забуваючи, нагадувати.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Розділ 27 "Талісману обраної"
Нью потрапляє до обителі Жриць Світла і розмовляє з Амайєю. Водночас героїня отримує пам'ять Омеа, у якій зберігаються події, що відбувалися у Храмі Світла та на східному континенті протягом останніх століть. - Мене
Візуалізація Демида
Усім привіт! Я обіцяла візуалізацію Демида й Аріни, а вийшла відеолізація. Але так навіть краще. Мені здається, вийшло стовідсоткове потрапляння в образ них обох. Такий залипаючий ролик зробили мені креативники! Єдине
Доброї ночі!
Всім вітання! Я маю сьогодні знижку на цю книгу. Хто бажає? Зрадник. Ми тебе (не) пробачимо. - Це моя дитина?! Моя? - Колишній безжально наступає, а я сильніше притискаю малюка до грудей. - Ти не маєш жодного відношення до
Ти завжди будеш тільки моєю дівчинкою...
Ось така от шикарна знижка сьогодні) Одержимість Юсупова - Ти завжди будеш тільки моєю дівчинкою, - залізна хватка його рук на талії. Хрипкий голос, від якого я раніше божеволіла. - Ти сам подарував мені свободу, - заперечливо
Ще декілька годин знижки!)
Вітаю! Щиро запрошую на знижечку! Хто ще не знайомий з найчуттєвішою та найемоційнішою історією з усіх мною написаних "Грози в пустелі" - запрошую!) У нас тут #сітки долі #зв'язок на одну ніч #вагітність #від
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше