про що я пишу?

Здається, я тільки й вмію, що писати про подорожі.

Дуже сильно люблю це – уявляти перед мандрівкою, які враження вона в мене викличе і в які слова все це перетвориться, писати під час подорожі в нотатках телефону, на магазинних чеках чи в кишеньковому блокноті, осмислювати й насолоджуватись прожитим, описуючи все після – і водночас почуваю за це сором. Точніше не саме за це, а за те, що вмію тільки це.

Я не вмію і не хочу вміти вигадувати нові світи. Фентезі, фантастика і все навколо не моє. Я не вмію писати щось радісне й з геппі ендами і не знаю чи хочу вміти. Я пишу про щось зі свого досвіду, іноді у вигляді спогадів та щоденників, частіше – сублімуючи досвід в реалістичну історію. І мені чомусь так сильно соромно й самотньо, що я роблю все так. Чи це внутрішній критик? Чи просто моя невпевненість?

Виходить, що все моє письмо – егоїстичний виверт й привернення уваги. Чи так це? Чи тільки це? І чи не справді краще писати про те, що найбільше знаєш і вмієш?

Я вмію і люблю писати про подорожі. Можливо навіть більше про враження від подорожі, ніж про саму подорож. Думки, почуття і все, що спіткало в дорозі. Набираючись вражень, я несу їх додому, намагаюсь не розплескувати, не розлити. Несу обережно, щоб потім роздивитись їх ще раз, як найкоштовніші діаманти. Дещо збережу тільки для себе: момент, коли плакала в художньому музеї, коли читала вірші на березі моря, коли їхала додому вчергове захоплена власною сміливістю. Іншим поділюсь: яскравими кольорами картин, що вибухнули перед моїми очима неймовірними поєднаннями, почуттям захоплення й єдності від військових світлин, силою життя, яку вперше за довгий час знову відчула в собі. Я набираю всього, щоб потім віддати. І почуваюсь в цьому настільки добре, що якого ж чорта маю цього соромитись???

Вести вічні внутрішні суперечки й торги – теж одне з того, що я так добре вмію. Але не люблю. Саме воно якось виходить. І щоразу я думаю: та нащо це все в моїй голові знову і знову? Щоб що? І одразу знаходжу відповідь: щоб переосмислювати, переоцінювати, забуваючи, нагадувати.

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Ностальгія та арти від ШІ
Вітаю мої любі. Не збиралася я писати цей блог, але мій улюблений сайт на якому я робила ілюстрації до книг, припиняє роботу. Передивилася всю бібліотеку зображень, яка накопилася за досить довгий період, і вирішила, що
Детектив у вікторіанському стилі. Знижки!
ШАНОВНІ МОЇ ЧИТАЧІ! Сьогодні діє чудова ЗНИЖКА 20% на книгу, детектив в авторському світі ЗАПЕКЛИЙ ШЛЮБ! Щиро запрошую купувати й насолодитися цікавою історією. Вона вас точно захопить і не відпустить. ПРО КНИГУ. Детектив.
що це?
Чи не занадто говорити людині "я в тобі розчиняюсь" коли ти справді так відчуваєш?
Презентація моєї книги "Тіні за Порогом"
Магія, що поглинає. Світ, що втрачає світло. Темрява, яка ніколи не пробачає. ? Чи зможе герой зберегти своє людське "я", коли межа між світлом і темрявою стає тоншою за дощ? ? Готові зазирнути за поріг? Дощ
"Лис" - схоже це успіх)
Всім доброго часу доби. Моє оповідання «Лис» викладено на цьому сайті вже майже 2,5 роки. І це після того, як я в черговий раз перереєструвався ‘:-) До чого це я? За цей час оповідання вже має 9680 переглядів, а це 1613 повних
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше