Всі міражі бліднуть, та не всі зникають

Доброго вечора суботи усім моїм любим друзям, читачам та авторам незліченних безкрайніх світів. Проходять останні вересневі вихідні, а в мене й досі не було жодного відколи почався навчальний рік у випускному класі. З цього приводу ми і поговоримо з вами сьогодні.

На жаль, розділ моєї історії, де кожен з вас став аркушем, списаним найкращими словами, підбігає кінця. Мій основний роман буде заморожено. Навчання й підготовка до екзаменів забирають весь мій час, без перебільшень.

По-геніальному божевільні ідеї тепер не з'являються навіть на куточках моєї свідомомсті. Більше немає тієї купи сценаріїв, вигаданих перед сном.

Чернетки та всі мої нотатки припали пилом. В голові останнім часом пусто, а на серці важко.

Мій міраж над вашим морем зблід занадто сильно. І занадто важко феї Моргані зіткати новий. 

А тепер стоп-кадр. Хтось з вас дійсно повірив? Ану зізнавайтесь, хто з вас уже був готовий до найгіршого? Вдалося хитрій Саньці ошукати вас, любі мої? 

Що ж, ну а тепер до пояснень, заспокоювань та новин. 

Ви точно не змогли не помітити мого зникнення, еге ж? Ану скажіть, Букнет засумував без своєї вітряної яскравої Фати Моргани та її чудних історій? Робота над моїм романом та іншими книгами дійсно поки призупинена, але з цим не покінчено. І ніколи не буде.

Нині вашій феї й справді не легко. Одинадцятий клас повністю виправдовує свій рівень відповідальності, виснажливості та величезного бажання покинути все на світі і просто по-людськи відіспатися. Мій графік складається з семи шкільних уроків п'ять днів на тиждень та шістнадцяти годин додаткових онлайн-занять з підготовки до його величності НМТ. Субота - мій єдиний заслужений вихідний, теж ніколи не буває вільним, бо цього дня я зазвичай підтягую хвости, що обов'язково встигають понакручуватися за робочий тиждень.

Я вже пережила кілька дрібних нервових зривів, один напад від перевтоми прямо у школі та виснаженість як постійну супутницю. Заспокійливі та пігулки для підтримання нормального тиску теж стали невід'ємною частиною мого робочого дня та й життя загалом.

Наразі дуже важко поєднувати підготовку з особистим життям, бо вона зараз - і є моє життя. Але все це заради найкращої мети - досягти успіху та навчатися на справі про яку щоночі мріє мій виснажений мозок та вже зболіла душа.

І тому, я продовжую писати. Не постійно. Не повноцінно. В рукопис вже давно ніхто не заглядав, проте чернетки в телефоні переповнені все новими нотатками. Фразами. Моментами. Важливими деталями та новими ідеями.

Мій письменник живий. Мій внутрішній геній працює. Нехай поки і в сонному режимі.

А тому я маю для вас хороші новини. Я вирішила взятися не тільки за розум, але й за серце - хоч якось, будь-якою ціною, але все ж викроїти час для вас, адже ви все так само вірні мені та моїй творчості. Я ж бачу, що перегляди й досі ростуть, хоча самого автора немає тут досить давно. 

А тому з планів на найближчий час:

1. Опублікувати новий розділ до "Товариства Елементорів" (усі ж уже скучили за ними?)

2. Написати новий блог з рубрики "Досьє пероснажа" (чорт, абим ви розуміли, я щойно хвилини три намагалася згадати як вона називалася, треба обов'язково виправитися)

3. Всерйоз взятися за написання нової невеликої авторської оригінальної історії під назвою "Вона трохи відьма", про яку я розповідатиму пізніше.

Сподіваюся, я змогла порадувати вас і мої "коржики" вам стали довподоби.

Сьогодні був досить важкий день. З 16:00 я цілих чотири години писала всеукраїнське пробне НМТ з потрібних мені предметів та трохи втомилася. Але з задоволенням поділюся з вами своїми результатами.

Українська мова - 152

Математика - 115

Історія України - 151

Англіська мова - 150

Українська література - 163

Результати для початку не погані, але я не збираюся спинятися на цьому, а тому працюватиму далі. Обов'язкових предмети чотири, саме перші з вищезазначених. А от українську літературу я вирішила написати лише тому що підсвідомо вона є моїм покликанням. Ну й тому що в запасі лишалося ще більше години часу, звісно. І як виявилося не помилилася.

Гадаю, за моїми результатами зрозуміло, що я не дарма вирішила пов'язати своє життя з літературою. А тому нізащо не припиню свій шлях у ній і обов'язково лишу щось по собі. Уже лишила. Але це не буде моєю кінцевою точкою в історії українського письменництва.

Якби ви знали, рідні, як я скучила за вами. У мене розривається серце, згадуючи нашу маленьку родину. і тому я знову з вами. І йти не збираюся. Ну а раптові зникнення - лиш обставини, і дуже навіть передбачувані, на жаль.

Ну а на фінал у мене для вас лишилися тільки слова з чергової пісні моєї улюблениці:

Хай позаду залишаються вокзали і міста
Я усе на світі маю, бо усмішка на вустах
Ні прийдешнє, ні минуле не торкається мене
Знаю: все мина, і це мине.

Ну а у мене на сьогодні все, любі друзі. Фінальне слово. Уклін. Завіса. Оплески.

Усіх люблю та ціную. Лишайтеся на березі мого моря творчості.