Себто іншу Райкову подобу, нездоланного ведмедя-боговбивці, відповідь чекає в новому розділі... Або трішечки нижче, але попереджаю, це спойлер ;)

Я знала, що в цю мить остаточно спалюю мости, що я більше не повернуся до Бостона, до будинку, який залишив мені Найджел, до бару, Летіс і Лео, бо мені доведеться переховуватись в іншому місті або навіть у пеклі, та я не вагалася. Ані хвилини.

Позаду почулися важкі кроки з дряпанням кігтів, й після кожного на асфальті залишалися борозни, але це не спиняло й не сповільняло його ходи.

Й глибокі подихи, котрі вже штовхали мене в спину гарячими потоками попри кригу страху, з якої був викуваний в цей момент мій хребет.

Берсерк, з яким я залишилась сам на сам, хоч нас і оточувала юрма студентів, викладачів та копів, небезпечний нездоланний розлючений боговбивця, який покалічив сина Сатани настільки, що той не здатен відновитися, знайомився з моїм запахом.

Чи намагався впізнати його. Другий варіант обнадіював більше, якщо вже відверто.

Я ухопилась за нього, можливо даремно, і додала ще наївності, якою Райк був просочений до кінчиків бороди. Того його переконання, що нам судилося зустрітися. Чи підвищить воно мої шанси, га?..

— Це я, ведмедику. Я… Банні. Ти впізнаєш мене, чи не так? — тихо вимовила я, намагаючись вгамувати тремтливий переляканий вщент голос, й аж надто повільно розвернулася.

Ну а які наслідки цього повороту... Читайте в новому розділі, а я пішла відмивати свої рученята від крові після його написання:

 КІГТІ ТА ПОХІТЬ

P.S. Також, поки ми зі світлом, потроху повертаюся до свого каналу. Зазирайте на вогник:

Хатинка Софі, де зоряне сяйво, сплетене з чорнильними тінями, перетворюється на казку