Привіт ♥

Вже давненько я не з'являлася у блогах... Втім, останніми роками мені взагалі переважно не вдавалося стулювати речення до купи. Хтось у цей період навпаки знайшов відраду у творчості, але я на тривалий час втратила внутрішній ресурс для письменництва. 

Втім, жодна пауза не триває вічно) 

Зараз, попри те, що більшість моїх прихильників давно забули та вже нічого не чекають від мене, я потроху повертаюся до творчості (сподіваюся, не в лиху годину "сказано"), але вже як Вікторія Токар. Tory Chameleon довгі роки був моїм псевдонімом, прикриттям і відображенням внутрішнього "Я". Мені щиро вірилося, що я ніколи не захочу відмовитися від нього, а якщо це і станеться, то аж ніяк не на користь справжнього ім'я. 

Річ у тім, що я й справді відчувала себе хамелеоном, який змінює свій колір залежно від середовища. Раніше мені те подобалося, бо це просто й зручно — показувати різним людям себе лише з якогось одного боку. Та раптом я озирнулася і зрозуміла, що мені почали тиснути ці чіткі розмежування. Нині скрізь хочу бути повністю собою!

Tory Chameleon лишається вагомою частинкою, але вже не відображає мене. Тому на обкладинках своїх творів я писатиму "Вікторія Токар". На жаль, це не відповідає моєму імені на сайті, але на Букнет його так просто не зміниш. Однак, продовжувати залишати на обкладинках псевдонім вважаю обманом стосовно себе й читачів.

Що ж, а тепер нарешті про останні оповідання... 

Влітку я приєдналася до проєкту "Плането, я тут!". Безмежно вдячна S Batura за запрошення до даного колективного літературного печворку.

Я довго не наважувалася брати у ньому участь. Писати оповідання про свій особистий досвід, жартуєте?! Зайшла в чат, а там ще й одна з перших умов: представтеся, розкажіть про себе. Подумала, ну ні, це точно не для мене! Я донедавна боялася зайвий лайк у Фейсбуці лишити, аби не "спалитися" як авторка... 
Втім, воно мене не відпускало, тому довелося писати) Сказала собі, що я так до пенсії в мушлі сидітиму, а то появі читачів не сприятиме, і взялася за оповідання. Саме в ході роботи над цими творами я остаточно укріпилася в намірі писати під своїм справжнім ім'ям. 

Так народилися оповідання "Бабусин кіт Тимофій" та "Уроки від Всесвіту, або чому не варто обманювати", в яких я розповіла про події, що трапилися зі мною в дитинстві.

"Будь-якій міській дитині, яку привозять на літо у село до бабусі, доводиться, рано чи пізно, отримати досвід, що травмує психіку, пов'язаний з кошенятами та відром води. Було таке і в мене. Втім, трапилася якось історія, значно гірша за це, яка закарбувалася в мені одним із найболючіших спогадів про наших чотирилапих членів родини..."

Одна маленька дівчинка має прикрість — батьки не відпускають її гуляти з подружками. Це неабияк засмучує її, але якось вона отримує можливість схитрувати й отримати те, чого давно хоче. Віка не втрачає цієї нагоди, але, як відомо, будь-який обман, рано чи пізно, вилазить боком.

 

Також маю ще одне містично-фентезійне оповідання, написане для конкурсу, але поки що не можу ним поділитися. Втім, вже зовсім скоро голосування завершиться і тоді я опублікую цю історію тут. 

Користуючись нагодою, хочу ще поділитися новинами стосовно своїх старих творів.

Я змінила назву повісті "Позитивні наслідки негативних вчинків" на "Закон бумеранга дає збій". Давно хотіла це зробити, бо стара назва звучала так, ніби я як автор підтримую дії головної героїні та виправдовую зраду. 

Ну, і обкладинку теж замінила)

(Власне я для багатьох книг зробила нові. Кому цікаво, може зазирнути, подивитися)

Також розформувала збірку "Теплі історії до кави та пледу", а всі оповідання з неї вже повернула на сторінку як окремі твори.

Міцно обіймаю,

Ваша Торі