Заборонене кохання: ризикнути чи забути?

— Ярославе, — Челсі прикусила губу, — я хотіла б вибачитися за те, що тоді втекла. Це було нерозумно з мого боку. Нерозумно і по-дитячому. Знаю, що можна було просто поговорити, та я...

Навіщо вона це говорила, навіщо ворушила минуле? Я знав, що ця розмова буде безглуздою, недоречною та болючою. Я починав злитися.

— І це б нічого не змінило... 

«... ні моїх почуттів, ні твоєї байдужості...» — хотів додати я, але як завжди промовчав. Який сенс у зайвих словах?

Челсі опустила погляд на кружку, так нічого й не відповівши. Я бачив в її очах смуток та біль, проте нічого не міг зробити. Я не міг продовжувати прикидатися, що все добре, адже прекрасно розумів, що нашу дружбу вже не повернути, а більшого вона мені не могла дати. Якби я не закохався, як хлопчисько, можливо, наші відносини не закінчилися б так нерозумно та боляче. Я часто згадував той вечір, і думав «а що, якби...»

Шкода, що не можна повернутися в минуле і все змінити.

В цілковитій тиші ми допили кожен свою каву, кидаючи один на одного лише важкі втомлені погляди. Я не бажав говорити, боячись зірватися і знову наговорити дурниць, на зразок того мого зізнання. А Челсі більше не намагалася завести розмову. Можливо, вона розуміла, що я не готовий до відвертих зізнань, або ж просто не бажала знову слухати про мою закоханість. У будь-якому випадку, ми обидва страждали. Кожен по-своєму.

— Яр, не гнівайся. — Раптом пролунало з її вуст. Прості слова, а для мене вони були схожі на знущання.

«Ну навіщо ти прийшла?»

— Я і не злюся! — голосно мовив я, різко вставши зі стільця.

Челсі від переляку широко відкрила очі та рот, який я так жадав знову спробувати на смак. Мої нерви натягнулися ніби струни, завдаючи болю кожному м’язові мого тіла. Я не міг дивитися на неї байдуже. Не міг, не хотів й не варто було! Як і було повним безглуздям продовжувати вести світські бесіди за столом з тією, котру бажав роздягнути та укласти на цьому самому чортовому столі.

Дідько!

Злість, розпач та неможливість нашого кохання остаточно зірвали всі «табу» в моїй голові і я вибухнув. У наступну секунду, моя кружка полетіла в стіну, з гуркотом розбившись на друзки.

«До біса все! Я більше не здатний стримувати себе. Та і який у цьому сенс. Я вже її втратив. І немає сенсу грати в хованки».

Не маючи сили дивитись в перелякані очі Челсі, я відвернувся та вперся руками в стільницю.

«Дідько» — подумки вилаявся.

Ще секунда і я зроблю дурість, про яку, можливо, буду шкодувати. Ще мить, і я нахабно і без її згоди, вкраду у Челсі ще один поцілунок. А може й не один...

Та зовсім несподівано маленькі долоні обняли мене за талію, і я відчув, як Челсі всім тілом притулилася до мене. Здригнувся. Тіло пробило струмом, а в голові вибухнули салюти. Я не знав: мені радіти чи починати хвилюватися.

 — Пробач мені... — пошепки мовила Челсі. В її словах було стільки болю та журби, що мені стало соромно за свій вчинок. — Прости, що стала причиною твого болю. Найменше, я хочу, щоб ти страждав.