2 знижки! Вегас? Або Нью-Йорк?

Привіт, мої любі Натхненники!!!

Знижки на 2 чуттєві та емоційні книги.

Тут все поєднується: кохання, дружба, веселощі, емоційність, сім'я, таємниці та подолання страхів.

"Весільний ранок у Вегасі".

— Не кричи так… Сусіди подумають, що ми взялися за нові подвиги. — Блейк усміхнувся лукаво.

 Стоп! І ще раз – стоп!

  — Постривай… Прошу… Я нічого не розумію… Ми що одружились?

  Відриваючись від моїх губ, які боліли від цілунків, Блейк подивився на мене і похитав головою.

  — Так.

  Я добряче його штовхнула у груди, і він впав на ліжко сміючись так, наче нічого такого дивного не сталося. Трясця! Та ми ж одружились! Це хіба кожен день відбувається?

  — Тобі смішно? — Я не могла повірити в те, що відбувається. Моя голова тріщала від алкоголю, а тепер ще й від новини, яка ошелешила мене. Закутавшись у простирадло, я подивилася на оголеного бога, який сперся на лікті та дивився на те, як я червонію. 

  — Навіщо ти загорнулась? Тобі Нагадати, що було? — Він підняв брову і ще ширше усміхнувся.

  — Це я якось сама згадаю… — Я зіскочила з ліжка і почала ходити туди-сюди по нереальному номеру, який навіть не змогла оцінити до цього. Хоча… з якого боку подивитись… — Краще поясни, як так сталося, що ми опинилися…

  — В каплиці?

  — Так. — Зітхнула я і от-от мала розплакатись під дією паніки та ситуації, яка захопила мене у полон.

  — Вчора після першого… Другого… і третього разу… Пам’ятаєш це? — Блейк облизав губи і я зробила теж саме, бо так – я згадала. Особливо добре я пам’ятаю з чого все почалося… 

  — Пам’ятаю.

  — Тож, після третього раунду – ми вирішили, прогулятись… Вірніше, ми захотіли зробити це на вулиці бо ти цього ніколи не робила. Коли ми спускались – у ліфт завалились Майк і…

  — Анабель.

  — Так. Ти це пам’ятаєш?

  — Походу того, як ти розповідаєш, я складаю свій персональний пазл.

  — Я б сказав «наш» персональний пазл, дружинонько. — Він знову вишкірився. Його це явно веселило.

  — Ну? Не тягни… розповідай, що було далі.

  — Ми домовились з ними випити в барі. Як ти зрозуміла, там ми зустріли всіх інших… І…

  — Трясця! Як таке може бути?!

  — По твоїй реакції видно ти щось згадала… — Блейк посунувся на ліжку, а я мимоволі подивилася на те, що зводило мене з розуму цілу ніч. Він сів на краєчок ліжка і посміхався.

  — Так. Туалет в клубі… Капець! Чому не на вулиці, що пішло не за планом?

  — Анабель та Макс. Ми робили ставки і пили, хто що і де зробить… Або не зробить.

  — Я так розумію, що всі хотіли виграти. — Зітхнула я. 

  — Так. Є таке.

  — Тільки не говори, що ми просто ставили на те, чи одружимося? Прошу… тільки не це. — Я дивилася в його очі, які говорили мені, що я була права. Трясця! — Не може бути. — Я похитала головою і відчула, як очі защіпало від сліз.

  — Тихіше, солодка. Чого ти? Ми сьогодні ж розлучимося. Це ж простий папірець. Це Вегас, крихітко! — Блейк так про це говорив, що я мимоволі крізь сльози посміхнулась.

  — Це правда? Ми вже сьогодні розлучимося?

  — Невже я такий поганий чоловік? — Піддражнив мене він.

  — Я тебе навіть не знаю.

  — Знаєш. Особливо твоє тіло. — Він потягнув мене і я приземлилась на його коліна. — Як що до того, щоб прийняти душ разом?

  — Блейку. Нам потрібно одягатися і йти. Я не приїхала у Вегас, щоб одружуватись.

  Він розсміявся.

  — Я теж. Але...

  — Вибач, Блейку,… але… я не можу.

  — Вночі ти теж так говорила. А потім… ти благала ще, а коли отримувала – говорила, що більше не можеш. А потім по колу…

“Шалена ніч у Нью-Йорку” 

   — Анабель?

   — Що? — Її зелені очі поблискували від усмішки, яку вона мені зараз дарувала. Я в житті не бачив такої вроди. В моїх руках всі джекпоти Вегасу, і кожного разу дивлячись на неї, в мені вирували почуття. Я здається закохуюсь… і мені нестерпно від однієї лише думки, що наші шляхи розійдуться вже за два дні. 

   Я ковтнув, наче хотів прогнати той гіркий присмак, який з'являвся кожного разу, коли я думав про те, що нам доведеться попрощатись. 

   — Я хочу пізнати тебе краще. — Слова самі злетіли з губ. 

   Анабель зупинилась і я зробив теж саме. Ми і досі тримались за руки, коли Анабель подивилась в мої очі. Я бачив, як вона бореться, сама з собою, бачив, як хоче підібрати правильні слова, щоб не образити мене, але якщо чесно - це вже сталось. Я розумів її довге мовчання, і та гіркота, яку я намагався притлумити, знову підскочила до горла.

   — Майку…

   — Анабель, я вже і так все зрозумів. — Сумно усміхнувшись, я зробив крок, не відпускаючи її руки.

   Вона зупинилась знову, цим самим зупинивши мене. Її руки торкнулись моїх грудей. Вона нахилила голову, і похитавши нею, важко видихнула. А вже за мить вона підняла голову і подивилась в мої очі. Сум. В її зелених, завжди веселих очах сум. Я обійняв її за талію. Це був рефлекс. Я обійняв її аж ніяк не в сексуальному плані, мені кортіло захистити та стерти з її обличчя цей сум. Я не знаю, що коїться в житті Анабель та що зупиняє її продовжити пізнавати одне одного, але це явно щось з минулого. І через це мені боліло за неї. Я знаю цю дівчину добу, але я хочу бути тим, хто допоможе їй забути всі негаразди, якщо вони у неї є. Я нічого про неї не знаю, але хочу дізнатись.

   — Майку, ти навіть не знаєш, як сильно ти мені подобаєшся, але я не та дівчина, з якою можна будувати щось довготривале. Можливо ця фраза кліше, але я її скажу - річ не в тобі. Ти можеш запитати дівчат, вони скажуть, що я не брешу. Я просто не можу. А пояснити чому так, - я не хочу. Не можу. 

   — Я знаю, що річ не в мені. Я красень, - ти сама мене розхвалюєш… У мене гарне почуття гумору і я взагалі ідеальний. — Анабель усміхнулась і мені сподобалось, що це я розвіяв сум, який торкнувся її бездоганного обличчя. Нехай я не зміг її вмовити зараз, але ми ще не їдемо додому. А зараз мені хотілось лише одного, щоб вона усміхалась і знати, що усміхається вона завдяки мені. 

   Анабель потерла долонями там, де мої груди, і встаючи навшпиньки, поцілувала мене, кажучи при цьому.

   — Ти жартуєш, щоб мені стало легше… Але ти дійсно такий для мене. Все в тобі заводить мене і водночас заспокоює. Ти ідеальний. Повір. Для мене - ідеальний. 

   Я знову сумно усміхнувся. 

   — Але… 

   — Але. 

   Я нічого зараз не міг вдіяти, просто поцілував її, а потім ми пішли далі. 

Хто забажає підписуйтесь, велика читацька родина має зростати Мій телеграм

Мирного неба!!!

Героям Слава!!!