Вітаю, любі читачі. 

Сьогодні хочу розповісти вам трішечки про мою новинку - Охоронець мого серця.

Я ніколи раніше не розказувала про те, як зароджуються ідея моїх історій, вважаючи, що цей процес, часом сакральний та магічний для мене особисто, має залишатися таємницею. Адже нащо читачам заглядати за лаштунки сцени, на якій я влаштовую театр. Та нині хочу порушити це правило. 

Пов'язано це, в першу чергу з тим, що у своїй новинці я порушую дуже важливі на сучасний час проблеми: домашнє насилля, аб'юз, маніакальний контроль, знецінення людини, як особистості та втрата себе, довіри до себе самої та інших. 

Знаю, що тема доволі складна й однією книгою все не розкажеш й не покажеш, але вже дуже хотілося мені викласти свої думки щодо неї. І в першу чергу, показати дівчаткам, жінкам, майбутнім дружинам та мамам, що аб'юз — це погано. Знущання не лише фізичне, а й моральне — це погано, неправильно. Так не має бути. Так не може бути. Ніхто і ніколи не має права знецінювати людину, ображати її та висміювати її зовнішній вигляд — колір шкіри, волосся, форму носа, чи навіть те, який парфум вона любить. 

Такі відносини — не окей. І з них треба тікати якнайшвидше. А якщо немає можливості просто піти, то шукати вихід, гукати на допомогу. І ні в якому разі не боятися, не соромитися того, що з вами трапилося. Соромно має бути не вам. 

Друга причина — це те, що в основу книги вкладена реальна історія, котра трапилася з близькою мені людиною. Звісно, що імена, міста, події змінені й багато в історії моєї вигадки, але суть одна — людина знаходилася в аб'юзивних стосунках й потерпала від цього. Не один день і не два знадобилися людині, аби вона нарешті прозріла та знайшла в собі сміливість кинути того (недо)партнера. Благо, в реальному світі все закінчилося ще до шлюбу і фізичного насилля. Все решта була, як зазвичай: критика зовнішності, знецінення діянь людини, висміювання її вподобань (хобі) і моє найулюбленіше “ти без мене нічого не варта”. 

І на останок, можливо б і не було цього блогу, але одна читачка наштовхнула мене на це. Вона дуже емоційно переживає за героїню й щиро не розуміє такого от персонажа чоловіка — грубого, вимогливого, деспотичного. Я теж не завжди можу зрозуміти таких людей (персонажів), але одне можу сказати точно — нам варто писати та читати про темні сторони людей, знати їх, вміти розпізнавати. Аби кожна дівчинка, жінка, дружина, мама знала і розуміла, що особлива і ніхто не може переконати її в іншому. 

І найголовніше — не боятися, вірити в себе та довіряти своєму серцю. 

А що думаєте ви на цю тему? Поділіться своїми думками.

Всім бажаю мирного неба та гарної днини.

З любов'ю, завжди ваша Мартіна.