Що там у "Я не боюсь своїх бажань" (коротко)
Доброї ночі всім добрим людям! Сьогодні книга "Я не боюсь своїх бажань" увійшла в передплату. Дякую всім, хто продовжує слідкувати за долями героїв. Обіцяю, ви не пожалкуєте. Принаймні, я пережила просто шквал емоцій, коли писала нові епізоди. Для тих читачів, які ще не знають, чи продовжувати читати, але все ж цікаво, що там відбувається, можу запропонувати короткий дайджест тут, у моєму блозі. Сьогоднішня глава закінчилася так:
"Будь ласка, почувайтеся як у дома, — говорить Сомко, підходить до дверей й закриває їх зсередини на всі можливі замки.
Потім він ставить крісло навпроти вікна, підтягує до нього журнальний столик, зручно розміщується у кріслі й бере до рук склянку з віскі.
Я стою біля ліжка й, чесно кажучи, не дуже знаю, як себе поводити. Чомусь не хочу сідати на ліжко. А більше сісти тут особливо й немає куди. Є стілець біля столу, але місця так мало, що або сидіти обличчям до столу, або сидіти з широко розведеними ногами, а я в спідниці. Ще є пуфик. Але він стоїть в кутку біля вікна — там, де сидить Сомко. Тож я краще постою.
Олекса стоїть поруч зі мною. Зовні він здається абсолютно спокійним. Посміхається мені теплою посмішкою, мовчки бере келих з моєї руки, робить великий ковток і повертає назад. Мені дико захотілося доторкнутися до його губ, відчути їх тепло, заспокоїти себе їхньою ніжністю.
Сомко пильно та з великим інтересом, мов на піддослідних комах, дивиться на нас, доливає собі віскі й відсьорбнувши великий ковток каже Олексі:
— Поцілуй її!"
Всім надобраніч! Гарних снів!
Відео просто так. Одне з моїх стареньких.
В
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати