Посмертна біографія Адольфа Гітлера виявилась досить насиченою.

Після самогубства лідера нацистів та його дружини Єви Браун їхні тіла були спалені в саду рейхсканцелярії, неподалік бункера, де вони провели останні дні (див запис в блозі: "Що сталося з дружинами нацистських вождів"). 

Гітлер розраховував, що таким чином навіть його тіло не потрапить до рук радянських солдатів. Проте повністю спалити тіло не вдалося, і вже 5 травня пошукова група «СМЕРШ» під керівництвом старшого лейтенанта Олексія Панасова виявила обгоріли трупи.

Будівля імперської канцелярії в Берліні, під якою був бункер Гітлера, збереглася лише на архівних знімках. Вона знесена як символ злочинів фашизму.

Знахідку засекретили. Урядова комісія під керівництвом генерал-лейтенанта Костянтина Телегіна після проведення серії різних експертиз у лютому 1946 року дійшла остаточного висновку — виявлені тіла належать Адольфу Гітлеру та Єві Браун.

Крім цих двох тіл, були виявлені також останки Йозефа та Магди Геббельс, а також їхніх шістьох дітей, яких отруїли самі батьки. Крім того, було знайдено і труп улюбленої вівчарки Гітлера.

Поки велися експертизи, останки перевозили з місця на місце разом із передислокацією відділу контррозвідки «СМЕРШ» та кілька разів перезахоронювали — у місті Бух, у місті Фінов, а також у Ратенові. 

Нарешті, в 1946 році, після завершення всіх експертиз останки Гітлера, Єви Браун, Йозефа та Магди Геббельс, а також їхніх дітей були в обстановці суворої таємності поховані в Магдебурзі, на території військового містечка 3-ї армії групи радянських військ у Німеччині. Поховання, зроблене поряд із будівлею відділу армійської контррозвідки, було закатане асфальтом, і про його існування знало лише дуже вузьке коло осіб. 

Однак, через двадцять років містечко вирішили передати німецькій владі.

Тоді голова КДБ СРСР Юрій Андропов виступив ініціатором вирішення «гітлерівського питання».

3 березня 1970 року Юрій Андропов пише листа особливої ​​важливості главі СРСР Леоніду Брежнєву. «У лютому 1946 р. у м. Магдебург на території військового містечка, яке займає Особливий відділ КДБ при 3-й ударній армії ДМОВГ, були поховані трупи Гітлера, Єви Браун, Геббельса, його дружини та дітей (всього 10 трупів), — писалося в листі. — Нині вказане військове містечко, виходячи зі службової доцільності, яка відповідає інтересам наших військ, командуванням армії передається німецькій владі. Враховуючи можливість будівельних чи інших земляних робіт на цій території, які можуть спричинити виявлення поховання, вважав би за доцільне витягти останки та їх знищити шляхом спалення. Зазначений захід буде проведено суворо конспіративно силами оперативної групи Особливого відділу КДБ та належним чином задокументовано».

16 березня пропозиція Андропова була затверджена Брежнєвим, головою радянського уряду Олексієм Косигіним і головою Президії Верховної Ради СРСР Миколою Підгірним.

18 березня глава КДБ було повідомлено, що «добро» отримано, і розпочалася робота зі створення докладного плану операції «Архів».
Назва операції виникла від розробленої легенди прикриття, згідно з якою розкопки ведуться для виявлення нацистського архіву, інформацію про який було отримано від нібито засудженого в СРСР військового злочинця.
План операції «Архів» було затверджено та направлено до Магдебурга 26 березня. Там було:

«1. За два-три дні до початку робіт над місцем поховання силами взводу охорони Особливого відділу КДБ армії встановити намет, розміри якого дозволяли б під його прикриттям проводити передбачені планом роботи.
2. Охорону підходів до намету після його встановлення здійснити силами солдатів, а в момент виконання робіт — оперскладом, виділеним для проведення заходу «Архів».
3. Організувати прихований пост для контрспостереження за будинком, у якому проживають місцеві громадяни, що знаходиться поблизу місця робіт, з метою виявлення можливої ​​візуальної розвідки. У разі виявлення такого спостереження вжити заходів для його припинення, виходячи з обстановки, що конкретно склалася.
4. Розкопки зробити вночі, виявлені останки скласти у спеціально підготовлені ящики, які на автомашині вивезти до району навчальних полів саперного та танкового полків ДСВГ, де спалити».

У ніч проти 4 квітня 1970 року оперативна група під керівництвом полковника Коваленко розкрила поховання. Ящики, в яких зберігалися останки, згнили і перетворилися на потерть, кістки перемішалися з ґрунтом. Точний облік останків провести було неможливо через сильний ступінь їх руйнувань. Але за підрахунком гомілкових кісток і черепів останки могли належати 10 або 11 трупам, що відповідало даними про поховання.
Останки склали в ящики, які були взяті під охорону оперативними співробітниками, місце поховання привели до первісного вигляду.
Вранці 5 квітня 1970 року був проведений останній етап операції, який був лаконічно зафіксований в акті про знищення останків: «Знищення останків здійснено шляхом їх спалення на вогнищі на пустирі в районі Шенебека в 11 км від Магдебурга. Останки перегоріли, разом із вугіллям потовчені в попіл, зібрані та викинуті до річки Бідериць».
Акти про вилучення останків та про їхнє фізичне знищення були складені в єдиному екземплярі та відправлені до москви.
Зберегти секретність вдалося повною мірою — інформація про операцію «Архів» стала надбанням громадськості лише у 1990-х роках.
____________________________________________

Нагадую, , на сайті продовжуеться викладатися мій роман: "Щоденники ката" - фантастика, детектив.