Нова глава + історія "Моєї мрії"

Доброго часу доби, читачі та автори. 

 

Це сталося. 

 

Я нарешті написала нову главу. Та це просто вау. Поаплодуймо мені, за те, що я нарешті випустила її, та вам, за те, що набралися терпіння та дочекалися цього. 

 

Тож на честь цієї нечуваної події я вирішила поділитися з вами цікавою історією про те, як конкретно мені прийшла ідея писати "Мою мрію", та звідки я взяла провідну мету для цієї книги; як колись вам і пообіцяла). Тож вмощуйтеся зручніше, зараз знову буде багато мого бовкотіння :) _:) )))

Взагалі подія, яка заклала у моїй фантазії фундамент для цієї книжки сталася ще рік тому. Ого, що ж то таке було, що я згадала про це аж зараз та вирішила про це ще й книгу писати? Зараз розповім. Можливо, хтось в курсі, що у 10-му класі є класна дисципліна, яка називається найважливіший урок у 10-му класі (за моєю версією. Гаразд, жартую), або громадянська освіта. Ну це де в двох словах предмет, де ви вирішуєте напів філософські питання світу та соціуму. Ми, до прикладу, на одному уроці обговорювали проблему українського зерна на польських кордонах. Думаю, загальне уявлення ви склали. Тож одного разу завданням на уроці у нас була доволі своєрідна та, можливо, навіть цікава маячня. Нам дали перелік із багатьох осіб серед яких був актор, дівчина-мусульманка, 30-річний інвестор, хлопець з інвалідністю та ще кілька людей. А завдання перед нами стояло таке: вибрати двох людей, з якими ми могли б поселитися у одній кімнаті. Цікаво, правда? Багато хто пообирав акторів, інвесторів, було багато й таких, хто обрав усіх, у числі яких була і я. Проте тема стосовно юнака з інвалідністю, чомусь, зачепила мене. Але не настільки сильно, адже на наступний день я забула про це. Думала я так спочатку. Адже зовсім нещодавно, думаючи над тим, яку цікаву книгу можна було б ще написати, я згадала про цей урок і про це завдання. Як і чому раптом, не можу сказати, адже сама не зрозуміла _:). І ось, ми маємо "Мою мрію" :). 

 

Також інформація для тих, хто читає книгу. Хочу повідомити, що я трохи змінила її часові рамки, адже до цього передісторія відбувалася у 2021, а основні події у 2024. Тепер це 2018 та 2021 відповідно. 

 

Наступним блогом я опублікую візуалізацію інших персонажів (якщо ви, звісно, не вигадаєте якогось челенджу та знову не зруйнуєте мої плани ;) ). Ну а на сьогодні поки що все, усіх люблю та обіймаю),

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Завжди казав і буду казати - все, що навколо нас - не просто так. Все і всі відіграють величезну роль в нашій фантазії як творців книг та історій. Втягуйте все як губка і тоді навіть натхнення не буде потрібно)))
У вас це приклад на уроці що дав змогу створити «Мою мрію», у мене це короновірус що став схожим вірусом в книці «Гра почалась». Прикладів думаю багато. Ніколи не закривайтесь, завжди як локатор - втягуйте в себе все!!!
Поліна, вам окремий респект і уважуха) Щоб я був ото в школі і писав книжки… єххх

Ліна Діксон
18.09.2024, 22:46:16

Євгеній Шульженко, Погоджуюся з вами). Сказав би мені хтось тоді, що я по цьому книгу напишу. М, не повірила б). Хоча на той момент уже писала, але ніколи не думала, що торкнуся такої теми). І що мене надихне урок, які я, відверто кажучи, не дуже любила _:)

Дякую (⁠◍⁠•⁠ᴗ⁠•⁠◍⁠)⁠❤

Інші блоги
Чому я тут і про що моя творчість?
Вітаю всіх, хто заглянув на вогник. Я вірю, що кожна книга приходить до читача саме в той момент, коли вона йому потрібна. Моя творчість — це простір для тих, хто втомився від порожніх слів і шукає щось справжнє. Тут не
Дякую за Бестселер ♥️ +анонс по розділам на завтра
Вітаю всіх, хто любить переходити одразу до солодкого! Любі читачі, сьогодні моя книга «Правда між нами» потрапила в бестселер, і це повністю ваша заслуга! Дякую вам за підтримку, за коментарі, за те, що залишаєтеся
Tale Fatum: не так сталося як гадалося)✨
Вітаю, друзі! Новий розділ уже на сайті! За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels Вже за кілька хвилин, плани будівлі були на столі вестибюля, поліцейські попарно досліджували кожен
Це було небезпечно...
Чую важкі кроки по насту. Скрип свіжого снігу під чоботами зараз звучить для мене як вирок. Хтось підходить зовсім близько до мого сховища й зупиняється. — Тут тільки кучугури, капітане, — нарешті вимовляє він, і в
Думки щодо 98 розділу Хронік та плани щодо 99
Хвй. Хотіла дізнатись як вам 98 розділ "ХРОНІКИ ПІ І ЦА"? Знаю, що він ще в процесі публікації, так як я викладаю його по частинах. Як вам розділ? Які враження? Пишучи 98 розділ я занурювалась в історію Агентства Пі і Ца,
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше