Усім доброго дня!

Якщо ви скучили за Вельдою, то маю для вас гарні новини. З розділу, який сьогодні буде опублікований, ви нарешті дізнаєтеся, як їй живеться в замку, брама якого для неї завжди зачинена. Та чи відчуває вона безвихідь?

https://booknet.ua/book/ta-shcho-probudzhu-dar-b428367

Уривок:

«Вельда сподівалася, що його мати буде її союзницею, адже вони обидві переймалися за нього. Це була висока темноволоса жінка, яка, народивши п’ятьох дітей, залишалася на диво худорлявою та досі дуже красивою, але мала дратівливу вдачу. Варто було дівчині завести розмову про те, що вона добре розуміє материнські почуття, бо Тіллан і їй небайдужий, як пані Черра сказала розлючено:

– Це ти винна. Усе через тебе.

Вельда розгубилася:

– Але ж мене тримали тут заради того, що сталося. 

– Так, але ви могли би почекати зі своїми поцілунками. Встигли би подорослішати. Часто для пробудження дару потрібна вже справжня фізична близькість. А ти його звабила – зовсім юного!

– Нікого я не зваблювала! Він сам захотів мене поцілувати. Про те, що це може пробудити дар, я тоді навіть не знала. І з замку не я його виставила!

– Ти ще й сперечаєшся?! Не бачиш своєї вини? – і пані Черра ляснула її складеним віялом по обличчю. Вєльда схопилася за щоку. – Ти мусиш знати своє місце. Май повагу до тих, хто дав тобі притулок, годує та одягає!

Вельда схилилася в покірливому поклоні, винувато приклала руки до грудей:

– Вибачте, пані Черро. Я дуже вдячна вам. Я не сперечатимуся, це не повториться.

– Якби моя воля, я б позбавилася тебе, але мушу терпіти. Тож не випробовуй це моє терпіння!

І пані Черра з досі сердитим, але трохи задоволеним виглядом покинула вітальню. Вельда пішла до дзеркала вивчати червоне садно на вилиці. Чи їх тут усіх скажені пси покусали, чи жорстокість мага заразна? Усе дитинство пані Черра ставилася до неї цілком лагідно, як до своєї дочки. А тепер стала ворогом».

Вдячна всім читачам! До нових зустрічей!