Будні універу у новинці! Недоторкана для мажора
Вітаю, мої любі!
Уже тиждень, як на сайті публікується моя "Недоторкана для мажора", а я все ніяк не дійду вам про неї розповісти. А все чому? Тому що університет вкрав вашого автора та завалив купою папірців, які обов'язково треба негайно заповнити...
Можливо, звучить весело, виконувати - не дуже, однак я нарешті виправляюсь та кличу вас у пригоду. Тим паче, що в "Недоторканій" також важливу роль відіграє університет. Головні герої, Ксюша та Міша, навчаються там на першому курсі аспірантури, тож у вас є можливість зазирнути трохи всередину, подивитись, що воно і як в тих сучасних універах (і, можливо, буде в універах майбутньго - бо герої живуть в тих роках, до яких ще не встигли дожити ми).
Ксенія - типова "хороша дівчинка". Можливо, занадто хороша, бо її батько - аж надто суворий до Ксенії... але чи такий суворий для себе? Міша - мажор, який вважає, що йому все на світі вдається, а в житті і море по коліно. Вони не мали б зійтися у пару ніколи, занадто різні. Проте життя любить зіштовхувати протилежності, можливо, для того, щоб змусити кожного вирватися зі своєї шкаралупи?..
Я – проста дівчина, відмінниця-тихоня з суворим вихованням. Михайло – мажор, красунчик… І сволота, бо посперечався з друзями, що вже за тиждень я буду з ним.
Хай навіть не сподівається! Замість закохуватись у мажора я планую йому помститись…
___
– Руки прибрав, – суворо видихнула я. – І відійшов на три кроки. Неприємно!
Він натомість обійняв мене ще міцніше.
– Я всім подобаюсь.
– Помиляєшся. Мені – ні.
– Брешеш, недоторкана, – він нахабно всміхнувся. – Впевнений, ти від мене шаленієш.
О так. Я б здуріла від кохання, якби мені не хотілось так сильно цього нахабу прибити. Добре, що у мене імунітет на харизматичних мажорів.
– Шаленію? Я? Та ти мене бісиш!
Я відштовхнула його та рішуче закрокувала геть.
– Все одно будеш зі мною! – кинув він навздогін.
– Ніколи!
І ось вам ще цитату про наших "протилежностей":
– Ксюша, – представилась я і простягнула руку.
– Свят, – Карогодський слухняно стиснув мою долоню і досить-таки мило посміхнувся.
– Міша, – Василенко спочатку теж торкнувся моїх пальців, і я чекала міцного чоловічого рукостискання, та замість того…
Він швидко схилився і поцілував мій зап’ясток.
Я зреагувала не одразу. Спочатку завмерла, здивована тим, як його гарячі сухі губи відчувались на моїй шкірі, тоді зрозуміла, що тільки-но трапилось, і різко відняла руку. Це ж… Це вже переходить усілякі рамки, чесне слово!
– Я не дозволяла цілувати мої руки! – прошипіла я.
– О, ну, пробач, – Міша нахабно дивився просто мені в обличчя, так, що мені одночасно захотілось втонути в блакиті його очей і роздерти йому пику нігтями. – Я просто настільки під враженням, що геть забув про правила пристойності…
Марина Львівна кахикнула, приваблюючи до себе увагу.
– Василенко, припини цирк. Впадати за Ксенією будеш, не крадучи мій час.
– Тобто, – Михайло примружився, – в цілому, ви не проти, еге ж? Мені не можна впустити таку прекрасну дівчину…
– В цілому, Василенко, – крижаним голосом промовила Марина Львівна, – мені байдуже, як мої студенти будують своє особисте життя. Я тільки дуже подіваюсь, що це не заважатиме вам навчатись і вчасно здавати іспити. Бо в Ксенії я не сумніваюсь, а от ви, можливо, покинете нашу приємну компанію уже після першої ж сесії.
Сподіваюсь, книга зацікавила! Уже чекаю вас на її сторінках, там за тиждень таки набралося чого почитати. Історія з гумором, легка, і я сподіваюсь, що вона здатна розвіяти трошки осінні хмари, бо пишу цю книгу, щоб повеселити і вас, і себе, відігнати сум.
Також нагадую, що на "Несподівану маму для дітей мільйонера" триває передплата. Там, до речі, теж університет і теж весело, хоч і серйозні теми підіймаються. Буду рада бачити вас на сторінках!
Всім гарного вечора та чудових книг,
ваша Альма.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНу, початок в книзі цікавий. Але поки не ммож розгадати сюжет. І це хвилює... А поки там все ще виходить, я хочу йти перевірити одну з книг в циклі "мажори вміють кохати" про Мирослава. Все ж думаю, буде нестиковка з книги про їх батьків, чи ні. Ще щось згадати не можу, була там все ж прийомна сестра Мирослава чи ні? І генерал. В циклі про фіктивні стосунки ніби теж був Віктор якщо не помиляюсь, син одного з генералів. От згадати не можу, Соня його сестра чи все ж то інша сім'я?
Федір Ганькулич, Так, абсолютно згодна, зовсім не хвороби роблять людей... кхм... людьми в поганому сенсі цього слова)
багатьох справді лікують, ну, а застрахувати людство від "просунутих хижаків" неможливо. Як на мене, треба починати навіть не з хижаків, а зі звичайних побутових нюансів, наприклад, привчати, що шкодити тваринам - не можна, робити фізично боляче людям - не можна. Якщо це перестане нормуватися в головах суспільства, то й тих, хто з відхиленнями (не тліьки в плані психіки, а в різному розумінні) легше буде відслідкувати, ідентифікувати, почати з ними роботу ОДРАЗУ.
Елементарний приклад, періодично чую історії, коли люди, що мають домашніх тварин (коти, собаки) не знають, як відгородити свою тварину від дитини друзів, що прийшли в гості. Бо чотирирічна дитина йде коту видирати хвіст, а її батьки такі "ой, ну воно ж мале, хай пограється".
В нормі ж дітей навчають цього НЕ робити, а не потурають їх жорстокій забаганці. А далі, якщо ця жорстокість продовжує з'являтись, є порив до неї, є й привід звернутись до спеціалістів і спитати, чому так.
А цим - пофіг(
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати