Вітання всім опівнічникам! Осінь мене надихає, тож з новим запалом хапаюсь за роботу. Книга й досі лишається на паузі, але я працюю. Чернетка мені категорично не подобається, і я починаю правити її, а від так, кінцевий варіант стане іншим (ще не точно)

Дякуй усім, хто чекав. Обіцяю, що до Нового року "неПроклята наречена" красуватиметься на просторах Букнету)

Ваша, Ліна Ост♥️

А для затравки, шматочок не опублікованого)

— Ти – воша, яка не може постояти за себе, не має жодних сил та таланту. На які кпини його підніме наш світ, коли побачить тебе поруч? – почвара відкривала пащеку майже біля мого обличчя, тіло стислося, а мозок вибухав від передозу адреналіну.

— Чого ти хочеш? – випльовую я. — Помсти? То давай, прикінчи мене, і турни вошу з балкону, на показ усьому вашому йобаному світу. Або набери ванну, та втопи мене. Що завгодно, аби лиш твоїми сучими лапами, бо ж сама я нікуди звідси не піду! – на останніх словах моє горло хрипіло, випускаючи останні ковточки повітря.

— Забагато слів! – тварюка збиралася зімкнути свої пальці на моїй шиї, та щось завадило це зробити. Вона пробувала ще, ще, і ще; я істерично хрипіла, не розуміючи, що це зараз відбулося. — Паскудо, хитра паскудо. Ти вже винюхала, хто я? Ну то нічого, я не дістану тебе, то мої кошмари дістануть. Вперед! – рявкнула вона, немов спускала своїх демонічних псів з місця.