Він звик брати все, що забажає.

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

«Заборонене завдання» 

    Він мій студент.

    Блек – мій студент.

    Оуен Блек – мій студент.

    Невже це все правда? І як тепер нам бути?

   Я хочу накинутись на його губи і відчути те, що відчувала тоді у закапелку. І він теж не проти. Хоча, що там говорити… Він прямо заявив, - чого він хоче. Оуен з тих хлопців, які звикли брати все, що забажає. Звичайно, з таким обличчям та задком йому жодна дівчина не відмовить. Але я не просто дівчина – я його викладач. Трясця!

    Сівши на стіл, я провела пальцями по губах. Його губи знову торкались моїх і це було дивовижно. Ну чому? Чому цей хлопець має бути моїм студентом? Я вперше відчула такий потяг, таке бажання і такий от облом. Мені потрібно триматися від нього якнайдалі. Треба дистанція. Величезна дистанція, як від Африки до Антарктиди. Мені слід бути пильною… такі, як він не здаються. Про такого, як він, я мріяла в студентські роки… і зараз також, але Оуен Блек мій студент і цим все сказано. Його наполегливість мені потрібна лише у літературі… Трясця! Кого я обманюю?! Мені б його наполегливість в іншому контексті… І він… і я цього бажаємо… Але… У нас є жирне, величезне «але».

  Я не буду підставляти свою кар’єру під знищення. Та й не тільки у мене будуть проблеми, але і у нього. Тож… забули про це все. Не судилось.

  Встаючи зі столу, я узяла свій шкіряний портфелик, вийшла у коридор і одразу натрапила на «дивовижну» картину – Блек серед дівчат групи підтримки, які немов метелики злетілись посмакувати нектаром. Коли я йшла повз, наші погляди зустрілись і я усміхнулась, кажучи таким чином – «все з тобою зрозуміло».

  А що з ним зрозуміло? Він молодий хлопець, йому саме час відриватись. А хто я йому така, щоб його в цьому звинувачувати? Я його викладач, яка не має права навіть думати про те, щоб опинитися з ним в одному ліжку.

  Пройшовши повз них, я попрямувала до кафетерію, випити кави. Як тільки я зайшла за поворот, почула голос Блека.

  — Міс Вайт, можна поцупити кілька хвилин вашої уваги?

  Я усміхнулась. Він так розмовляє, наче ми розбираємо якусь із книг Джейн Остен. Обернувшись, я нахилила голову на бік та подивилася на неймовірну, нахабну ямочку на його щоці, яка карколомно на мене впливала.

  — Слухаю вас, містере Оуен. У вас якісь питання стосовно книг?

  Він оглядівся, і нікого не побачивши біля нас, нахилився до мене і промовив.

  — Ні, у мене питання іншого характеру.

  — Тоді це не до мене. Я не зможу вам допомогти.

  — Бубонько, якраз тільки ти і можеш допомогти.

  — Блеку! Припини. — Я перелякано подивилась на нього, а він навпаки вишкірився на всі тридцять два, і ця ямочка на щоці стала ще більш явною.

  — Добре. Припиню. Якщо ти через десять хвилин будеш в бібліотеці.

  — Ти здурів? Про що ти?

  — Про те, що я хочу тебе там поцілувати… Торкнутись…

Мій телеграм 

Мирного дня! 

Героям Слава!!!