Ми пишемо книги, а книги нас?))
Вітання)
Багато разів чула такий вислів - Ми те, що ми їмо)...І от подумала чи можна застосувати таку ж тенденцію до творчості ...ну і сказати там - Ми те, що ми пишемо). Адже, творчість вона ж... зачіпає нас...здається ніби то ми її створюємо, але можливо це вона створює нас? Не знаю як в кого, проте інколи тексти переплітаються з нами занадто сильно, і хоч би що там було в них завжди висвітлюється частинка нас самих, наших думок, емоцій, світогляду....Давайте спробую на прикладах, щоб більш конкретизувати свою думку))
От знаєте як я познайомилася з творчістю Лари Роси. Це відбулося з початком читання її книги "Позасвіття". Це фентезі...чи може навіть ближче до містики, але от головна героїня Ірена сприймалася мною як жива людина. От буває інколи сприймаєш персонажа книги як персонажа, розумієш що він вигаданий...ну а часом читаєш і думаєш..таки ні, тут більше правди ніж вигадки. І от коли з часом, я познайомилася і з самою авторкою, то дізналася, що образ цієї героїні писався дійсно з прототипу реальної близької їй людини. Саме тому мене це зачепило. Таке завжди відчувається, і тоді ти не просто читаєш текст, а проживаєш його, відчуваєш.
Ну, а ось вам ще один приклад)..трішки з іншого ракурсу поглянемо. зараз в авторки Юлії Міхаліної викладається книга "Рятівник Стихійної душі". І от там гг Ігор ганяє на байку...взагалі він багато за чим і за ким ганяється=)), але суть в іншому. Суть в тому, що це вплинуло і на саму авторку...мабуть, коли любиш своїх героїв, то вони дійсно залишають на тобі слід). І що думаєте авторка ця й сама сіла на байк)...пройшла водійські курси й ось уже й купила цього залізного адреналінового птаха, щоб їздити)). У неї в телеграмі фотки є, якщо не вірите=)) А ще вона мені розказала, що бувало таке засилала кудись своїх героїв (маю на увазі не на каторгу, хоча туди вона теж їх засилала), а в якісь країни...ну а потім через деякий час і сама там бувала...якась матриця виходить)). Так тут треба наліпку з темними окулярами))) 
От...а в Наталки Черешні все от навпаки, вона спочатку сама там побувала в тих країнах...ну от, наприклад у Нідерландах (зокрема в Амстердамі і Утрехті), а потім туди героїв своїх книг перенесла). Правда трохи у видозміненій формі. Відтак у неї з'явилася Батавія у книзі "Відьма та Декан" ( ніби як ті ж Нідерланди, але з магією). От, а в іншій книзі героїв вона заслала до Лос-Анджелесу, адже до цього бувала у відпустці у США.
Ну я теж одних своїх героїв засилала у свою молодість)) зокрема от з книги "Відлюбилося". Фактично історія мого навчання і кохання. так звісно в книзі інші імена...і все трохи по іншому, але це справді спогад про студентські роки, про кохання яке там було і просто про молодість)))
А такий герой як от Артур, наприклад ...знаєте я його в першій книзі циклу не любила, спеціально вибрала для нього ім'я, яке мені не подобалося)). Але прислухавшись до нього...скажемо він мені розказав про себе)) ахах...то звучить дивно, але я вам чесно кажу...інколи мені здається, що психи шепочуть мені свої історії на вушко. То я зараз не лише про своїх героїв))). Так повертаємося до Артура...так от інколи як думаю над сюжетом чи якимось сценам, де йому боляче (він кульгає) мені самій починає боліти нога)) фантомні болі, їй Богу кажу вам, не вигадую)))....
Взагалі я думаю це круто відчувати своїх персонажів, думаю всі автори зі мною погодяться)). Правда не з усіма героями вдається зловити цей контакт, на жаль. так от, що хочу сказати...книги впливають на авторів, ну автори хоч і створюють книги, проте продовжують формуватися під їх впливом й самі. Я можу й інші приклади назвати ось Олеся Глазунова малює, любить Одесу про те й пише, ну чи Єва Ромік працює в медичній сфері допомагаючи людям відтак й книги її завжди життєдайні й про допомогу. Ксенія Демиденко вчитель тому в її творах завжди багато згадок літературних і навіть вірші є. І думаю в кожного є частинка себе, яку ми вкладаємо в книги...а книги у нас.
Певна, що й у вас є такі книги які зачепили вас. Які ви не просто написали, а прожили, відчули, відчулися в них. Може персонажі чи місце дії, якісь ситуації чи ще що? Поділіться, якщо так=)
Ну і гарного часу доби...ми те, що ми пишемо? А може й воно саме пише нас...хто зна))
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Наталка Черешня, ❤❤
Який класний блог, Іннусь❤️
Дійсно, якщо так задуматися, скільки всього приходить в наше життя завдяки книгам)) А ще я для себе зрозуміла, що кожну книгу пишу в потрібний для себе час, бо вони або вчать мене чомусь, або підтримують, або ось так, як зі Шторміними))
Дякую, сонечко, за згадку))
Про фантомні болі неочікувано. Блін, але це прям брр... містично трохи))
Юлія Міхаліна, Дякую, люба)))
Мабуть, так і є, пишемо те, що й відчуваємо)
Трішки може містично, але то тимчасове явище))) проходяще)
Який цікавий блог...)))
Кожну свою історію я наче через себе проношу. Звісно, "Мережа Дім" без коментарів. А от "Пори року" для мене завжди були особливою історією. Біль та радість персонажів відчуваю так, наче це зі мною відбувається. Дуже люблю я їх❤️
І звісно, без ноток "відсєбятіни" там не обійтись. Наприклад, любов персонажів до кави...) Або те, як Діані складно вимовити "я тебе люблю"...)
Інна Турянська, ❤️❤️❤️
Який чуттєвий блог ❤️
А я думаю, що воно взаємопов'язано і переплітається. От наприклад я, неодноразово бачила, як автори змінюється в ході своєї творчості. Дехто стає впевненішим, дехто м'якшим, дехто змінює напрям. І це впливає на людей, які знайомі з творчістю певного автора.(Я зараз не тільки про книги, а в цілому творчість) Дехто/дещо надихає нас на щось і
навпаки. Але завдяки отриманому досвіду і пережитим емоціям, ми змінюємось.
Інна Турянська, ❤️❤️❤️
Коли пишу книгу, завжди хочу, щоб був ХE. У моїй історії "Вистраждане кохання" є прототипом головної героїні (не я). В житті насправді історія закінчилася не так приблизно, як у моєму творі. Злими язиками та «добрими» батьками було зруйновано почуття між молодими людьми на самому початку їх зародження. Життя не скочилося в обох. То ж нехай хоч в книзі буде ХЕ. Вони ще досить молоді, може мій твір стане пророчим для них)) Завжди стараюсь дотримуватись заповіді моєї бабусі: "Зроби людям добро, а зло і саме зробиться")))
Ніка Цвітан, Яка цікава історія) хоч і сумна...але дійсно хай хоч в книзі буде той ХЕ. Теж люблю щасливі фінали)
Ну а заповідь чудова! Дійсно зло як буряни не треба сіяти, стратися, воно все саме, ще й доброму шкодить насінню, а добро, тре садити і прикладати зусилля
О! Який фантастично влучний блог! Згодна зі сказаним на сто відсотків!
У себе просто обожнюю описувати Карпати, у Франківщину без тями закохалася, тому й читачів хочу закохувати)))
А ще в себе помітила одну річ: коли пишу про щось, що асоціюється у мене з близькою людиною, навіть просто ім'я використовую, обов'язково з тією людиною посварюся. Так, з кумою уже майже не спілкуємося ':-) А ще один твір тільки писала, присвоїла ім'я свого друга героєві, тут же посварилася з другом, поки не росяно - змінила. Все, знову нерозлий вода! Містика якась)))
Тепер маю купку імен, які обходжу десятою дорогою у своїх творах)))
Єва Ромік, Я правда не знаю, може, сама собі навигадувала))) Але ті приклади, що я навела, - далеко не єдині. Тому й справді остерігаюся. На щастя, по-справжньому близьких людей у мене не так багато, а імен - сила-силенна))) Є де розгулятися)
Мене кожна книга зачіпає по-своєму. Але найбільш емоціонально по моїх нервах пройшовся "Володар Стрибор'я". Я ніколи б не повірила, що буду ридати над своїм же сюжетом! Настільки занурилась в нього, що дійсно обридалась, коли Колвін позбавляв Лєрку пам'яті, щоб врятувати її від себе ж. От дійсно прожила сюжет))) Ну, я вже не раз казала, що звідти й вибиратись не хотіла)))
Дякую за згадку, Інночко! Дуже цікавий блог і роздуми)) В тебе завжди щось з родзинкою й не одною))
Інна Турянська, Добраніч)))
Думаю, що кожен автор в свої твори вкладає частинку себе, а як інакше?) В мене є детективи про село, наприклад, один з них "Вовк в овечій шкурі", і там якраз розповідається про село моєї бабусі в Чернігівській області, бабусю, моїх подруг, з якими я, Мері, провела дитинство і юність. Думаю, що в кожного автора так, наше життя, наш характер відбивається в наших книгах))
А ще, як відомо, ми те, що читаємо, не тільки їмо) Тож обговорювати можна вічно)
Дякую, за оригінальний блог!))
Інна Турянська, розумію...Теж люблю тваринок))
Я колись десь писав своє враження від написання книги))) мені часто здається, що я не придумую книгу, а просто намагаюсь швидко записати.. наче ч взагалі не приймаю участь) тобто, я знаю що має бути.. але коли пишу - потім закінчу і такий «ого як все завернулось)))
Це до того, що не ми пишемо книгу, а вона дійсно пише нас) тому я завжди і кажу, що натхнення - воно як алергія, накопичується) і потім вибух, феєрія.. і там все, що було побачено, відчуто, почуто. Все що ми пишемо - воно є, ми лише проганяємо через себе.. через свій фільтр. І герої звичайно живуть наче самі, як прототипи справжніх людей, що нас оточують)
Євгеній Шульженко, Клас дуже влучно все пояснили))...дійсно так є. У мене теж буває думала писати так, а герої не погоджуються і ведуть по своєму)), ніби дійсно вони є...і кажуть що мають робити і як їх вести)), але інколи я таки вирішую за них)) Не все їм керувати нами_))
Думаю, що ми, дійсно, те, що ми пишемо і як.
Думаю, що кожен приміряє на себе ситуацію у яку відправляє героя. Багато хто наділяє героїв рисами характеру, які має сам автор, або хотів би мати.
Дякую, Інночко, за такий цікавий блог та за згадку ❤️❤️❤️
Інна Турянська, ❤️❤️❤️
Дякую, що згадали мене))) і цілком погоджуюсь. Існує взаємовплив книжок і авторів, книжок і читачів, книжок і навколишнього світу.
Єва Ромік, все впливає на нас, а ми на все)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати