Рецензія на роман Євгенія Шульженка

ГРА ПОЧАЛАСЬ 1. ПЛЕМ’Я 

Написано в рамках МАРАФОНУ  Тетяни Гищак.

Хто із нас, будучи підлітком, не мріяв хоча б на деякий час позбутися опіки батьків? Та ще й так, щоб ціле місто  залишилося у твоїй владі! Ух, я б там розвернувся, вважає кожен подібний мрійник. От Євгеній Шульженко і описав, що і як могло би відбуватися, якби…

Одного дня десятирічна дівчинка Мілана опиняється в дуже незвичайній для себе ситуації: вона зранку прокинулась, а батьки ні, і добудитися їх неможливо жодним чином. Дитина намагається займатися запланованими на день справами і стикається з ще більш незрозумілими речами: телефон не працює, інтернету немає, по телевізору йдуть записи старих програм, у місті тихо та безлюдно, школа зачинена.  Голод жене Мілану  в магазин. І ось там  вона бачить, що сплять не лише її батьки, але й касирки з охоронцями. Тобто усі дорослі. Два дні Мілана звикається з новою реальністю, а потім іде шукати тих, хто не спить. Знаходить вона двох своїх подруг і кілька інших дітей, всіх віком від шести до дванадцяти років, і вирішує згуртувати їх в плем’я, яке житиме разом. Так починається Гра. 

Отже в цьому творі ми маємо таку собі лайт-версію постапокаліпсису, де ніхто не гине, всі лише сплять, продукти не псуються, хвороб не існує. Оскільки автор пише для дітей, на мою думку, така версія є абсолютно виправданою, тим більше, що “умовність” апокаліпсису не заважає Євгенію Шульженко фантазувати на тему того, як могли б розгортатися події. І фантазії ці, навіть попри всю лайтовість задуму, доволі жорсткі і наближені до реальності.

Одразу скажу, книга цікава, тримає читача в напруженні, і читалася  доволі легко, навіть попри помилки, припущені автором. Мені було цікаво спостерігати за подіями і аналізувати їх. Питань по ходу виникало багато, але більшість з них рано чи пізно знаходили своє пояснення. Наприклад, мене дуже цікавило якої природі був сон у дорослих. Книга заявлена як постапокаліпсис. Закони цього жанру дозволяють використати два види пояснень для подій твору - фантастичний, тобто наукоподібний, заснований на чомусь реальному, або магічний, чарівний. Спочатку я гадала, що події розгортатимуться по магічному сценарію, На користь останнього я знайшла в книзі декілька підтверджень. Кішка Мілани раптово змінює свій характер, перетворюється на практично розумну істоту; всі, хто заснув, не вмирають від голоду і зневоднення, хоча в реалі це мало  б статися навіть уві сні; продукти, попри відсутність холодильників, не псуються;  діти нічим не хворіють, хоча перебувають в умовах де зараження важкими інфекційними хворобами практично неминуче. Однак автор обрав інший варіант. Причиною апокаліпсису у нього став цілком матеріальний чинник - вірус. У зв’язку з цим, не зрозуміло, як вірус, що вражає людей, міг вплинути на ментальні здібності однієї, окремо взятої кішки (про інших змінених котів нічого не сказано, псів і щурів також не зачепило), і ще менше я можу уявити чому не псувалися ковбаси і не гнили овочі. 

Також незрозумілим для мене виявився ось такий момент. Цілих два дні після події Мілана, яка вільно пересувалася містом,  нікого не бачила і не чула. На мою думку це виглядає неправдоподібно, та й дитячій психології не відповідає. 

Дітей відповідного віку, які могли вижити у наведених умовах,  у місті багато. Їх і у великому домі цілком достатньо. Якби всі дорослі поснули, чи стали б усі діти кілька днів мовчки сидіти по домівках? Запевняю вас, що ні. Хтось, можливо, перелякано зачаївся би, ще й під ліжко заліз, але більшість поводились би інакше. Вже через кілька годин будинок здригався би від лементу! Хтось з малечі скиглив би під дверима від страху, бо не може їх  відчинити і вийти; хтось плакав би, бо зголоднів; хтось кликав би на допомогу з балкону, а інший носився би по поверхах і бив ногами в усі двері, намагаючись хоч когось знайти. Обов’язково хтось ганяв би по місту на велосипеді у пошуках інших родичів, знайомих або лікарів. Перелякані дітиска бігали б по вулицях це точно, особливо старші. Вони шукали б пояснень, які, сидячі вдома знайти неможливо. В магазин залізли б в першу добу і не лише за солодощами. А ще неодмінно знайшли б інструменти і витягли  з пастки когось, хто застряг за зачиненими дверима. Діти 10 - 11 років цілком здатні швидко приймати рішення, інколи їм вдається  влаштувати рятувальну операцію набагато оперативніше ніж дорослим.

Ще не дуже правдоподібною здалася мені відсутність у дітей транспортних засобів, адже практично у кожної дитини в наш час є велосипед або самокат. Навряд чи вони відмовились би від своїх роверів, бо з ними і швидше, і зручніше. 

Персонажі у творі цікаві, так би мовити, багаторівневі. Чому багаторівневі? Тому що до персонажів можна віднести як окремих дітей, так і цілі колективи (племена, зграї, школи).

Колективи описані різні. Є нормальні, дружні, чесні, є зрадливі і паскудні, є агресивні тоталітарні групи, що поневолюють сусідів і експлуатують їх, і  при цьому впевнені, що кращі за всіх. Загалом, все як у житті. 

Образи дітей подаються доволі скупо, в кількох словах, хоча автор приділяє увагу практично кожному персонажу - описує зовнішність, згадує основні риси характеру, звички і вподобання. Більш-менш детально характеризуються тільки Мілана і Аніта, найстарша з дівчаток. Мілана - головна героїня, її характер розкривається в переживаннях  і діях. Про Аніту ж дізнаємось з історії життя, яку повідомляє автор.   Мушу тут відмітити, що деяких дітей, які в сюжеті майже не задіяні, автор описує ретельніше ніж тих, хто має більше значення. Але можливо, у “не задіяних” все ще попереду, адже це тільки початок Гри. 

Крім дітей в романі присутня, як персонаж, кішка Аліша, яка з початком Гри докорінно змінила свій характер, стала майже розумною істотою і головною помічницею своєї хазяйки.

І нарешті ще один герой звертає на себе увагу.  Це та сама  Гра, що почалася. На перших сторінках вона ще не схожа на окремого персонажа, але саме до неї автор звертається наприкінці кожної глави з особливим питанням,  і поступово, вона набуває все більше окреслених рис. Мені цей хід сподобався, він об’єднує всі деталі розповіді і привносить в неї ненав’язливу філософську нотку. 

Ідея книги не нова, вона неодноразово опрацьована фантастами різних поколінь. І все ж мені було цікаво, як автор уявляє її в наших реаліях, в Києві на Борщагівці. Гадаю, Євгенію Шульженку вдалося пояснити читачам, що життя без дорослих не настільки привабливе, як  могло би здатися на перший погляд.

Заявленому жанру книга цілком відповідає. Сюжет насичений подіями, які розгортаються швидко. Накал пристрастей поступово збільшується, тобто оповідь вибудовується саме так, як того вимагають закони жанру. Фінал у книги відкритий, що й не дивно, адже це лише перша частина циклу.

Твір, безумовно, буде цікавий підліткам, та й дорослим, сподіваюсь, теж. Я сама не проти дізнатися, що буде далі. 

***

Ну от, враження свої я вам виклала, а тепер починаю кидатися капцями. Бо помилок різного гатунку в романі багато. І це не лише одруківки, на які просто не звертала уваги. Вишукувати всі помилки я не ставила собі за мету, але декілька кожного виду наведу. Варіанти виправлення також запропоную, бо не люблю не конструктивної критики. Користуватися ними чи ні, особиста справа автора.  

Почну з дрібниць, що походять від неуважності, їх виправити не важко:

Вірус не організм, а інфекційний агент. Це навіть не повноцінна клітина. 

Диня, хоч і вважається  за ботанічною класифікацією ягодою, належить не до фруктів, а до бахчових культур.  

Кішка не крякає, а нявчить або фиркає,  вона не качка.

Наступні зауваження більш суттєві, вони стосуються літературних помилок:

Зайві подробиці. Мілана сходила в туалет, попила водички. Навіщо читачеві знати про це? Це не має жодного значення ні для сюжету, ні для розкриття характеру Мілани. Ще один приклад - кішка на ім’я Маргарет. В подальшому вона  ніде не спливає і для сюжету значення не має, навіщо давати їй ім’я? Подробиці призначаються для того, щоб прикрашати текст, а не обтяжувати його. Фрагментів з зайвими подробицями в романі не один і не два, автору варто звернути на це увагу. 

Тавтологія обох типів. Два однокореневих слова підряд зустріла лише один раз: думки думала. А от тавтологія по змісту зустрічається часто. Наприклад, кілька разів повторюється, що плем’я жило в квартирі Мілани. Або те, що її будинок був дуже довгим і мав 12 під’їздів. Навіть якщо автору здається, що пояснюючи двічі, він підсилює текст, тавтологія все одно залишається лексичною помилкою. 

Мовні огріхи:

Неузгодженість тексту в часі. Приклад: “Гра продовжується. Дорослі сплять. командири Мілана та Аніта роздавали накази.” Оскільки вся оповідь ведеться від третьої особи в минулому часі (що є цілком вірно), то і тут варто було б привести все до єдиного знаменника, тобто використати минулий час.

Іменники, вжиті у неправильних відмінках (зустрічаються часто): “Роня, ти так багато приніс консерви… треба заховати їх…” Правильно - консервів. “Аліна подякувала за доповідь Софійки.” Правильно - Софійці. 

Найчастіше  неправильно вживається слово “капібари”.

Мешканці одного з дитячих осередків називають себе капібарами, а от плем’я їхнє чомусь зветься не племенем Капібар, як було би правильно, а племенем Капібарів. Слово “капібара” в множині в жодному відмінку не має закінчення -ів. Хто не вірить мені, подивіться на сайті Горох.

Іменники, вжиті у неправильному роді. Та сама капібара в українській мові завжди жіночого роду. Навіть якщо це п'ятдесяти кілограмовий самець. Натомість слово “собака” завжди має чоловічий рід, навіть якщо він собачка декоративної породи. І один і другий приклад зустрічаються в тексті.

Слова вжиті в неправильному сенсі (таких є багато, наводжу лише окремі приклади): “Собаки озирнулись по сторонам та зупинили морди на дітях.” Гадаю,  варто було б замінити “морди” на “погляди” ну і не по сторонам, а по сторонах.  “Отримала схвальний гуркіт дітей” - краще “почула” і не гуркіт, а гомін, бо гуркотять неживі речі, а гомонять люди. “Попиту від її кухні мало” - проку, толку від її кухні мало (йдеться про приміщення). “Хулігани б здалеку почули бризки води.”  Бризки можна побачити, а от почути - плескіт. “Не будувала надію” - не плекала надію. “Понурився в читання” - занурився в читання. Понуритися це зажуритися, сумувати. 

При знайомстві з винахідником Давидом, сказано, що двері не давав відчинити ціпок, далі ж він перетворюється на ланцюжок. Ціпок це палка з ручкою, на яку спираються при ходьбі, трость російською. Двері ж замикають дійсно на ланцюжок.

Неузгоджені речення: “В носа вдарив приємне свіже повітря.” Гадаю тут пропущене слово “струмінь”: В носа вдарив струмінь приємного свіжого повітря.

Найбільш розповсюджена помилка це русизми, або росіянізми, як зараз кажуть. Ось деякі приклади:

Зірвиголова - шибайголова, скрипнув - рипнув, загорав - засмагав, підсковзнувся - послизнувся, суровий - суворий, вверх ногами - догори ногами, догори цапки, догори дригом.

Також часто зустрічаються кальковані з російської  закінчення слів - “по підвалам”, “по сторонам”, тощо. Правильно - по підвалах, по сторонах, по вулицях, по дорогах… 

І наостанок ще кілька невдалих, з мого погляду, речень:

З лісу парку Совки, вийшов хлопець, обіймаючи дівчину.  То з лісу, чи з парку? Можливо з лісопарку? Хлопець вийшов, а дівчину, виходить, виніс?

Все навколо було в скляних кімнатах. Це про лабораторії. Звучить вкрай дивно. Не знаю навіть, як це можна виправити. Автору видніше.

Аліша бігла попереду, було видно її суровий погляд… Суворий погляд кішки? Ну нехай. Але хто міг його побачити, якщо вона бігла попереду? Уточнення: в абзаці йдеться про Мілану, що знаходилася в цей момент позаду кішки. А чи не краще сказати  так:  “Аліша, з загрозливим виглядом, бігла попереду.” 

***

Книга, що пишеться для дітей, має бути не просто вичитана, а доведена до досконалості. Бо діти набагато прискіпливіші ніж дорослі. Вони помічають все і  помилок не пробачають. Гадаю Євгеній Шульженко зробить все, щоб наблизитися до ідеалу. 

Бажаю автору, щоб якомога більше ровесників Мілани не лише прочитали цикл  “Гра почалась”, але й запам’ятали його, а в майбутньому порадили для читання своїм дітям.