Чому Ми ПостІйно Це Робимо?

Боїмося.

Нам страшно приймати власні рішення, якщо вони не схвалені кимось. Боязно до тремтіння бути не такими, якими нас хочуть бачити рідні, друзі, знайомі, хтось ще...

Іноді здається, що простіше знайти того, хто скаже, як діяти правильно. Відчайдушно благаємо дати нам шанс знайти найпростіше рішення, аби тільки не нести відповідальність.

Так страшно, що задумане не вдасться.

Так страшно, що ідея не буде успішною.

Так страшно, що буде втрачено навіть мінімальний комфорт.

І тоді ми просто знімаємо відповідальність з себе.

"Не ми такі, життя таке"

Ненавиджу цю фразу...

Життя нормальне, це люди дивні. В дикій природі страх спрацьовує як інстинктивний захист, але ми доводимо, що в "цивілізованому" суспільстві мало чим відрізняємось від звірів.

Страх нищить все, блокує розвиток, виправдовує бездіяльність.

От тільки, щоб отримати щось дійсно цінне, доведеться піти всупереч страхам. Це дуже складно, але якщо ти дозволяєш страхам перемогти тебе на етапі роздумів, ти не граючи програєш.

Хіба не так?

Боятись не соромно. Соромно без кінця ходити по колу, навіть не намагаючись нічого змінити.

Але ж життя таке цікаве і таке коротке! Ніколи не пізно вчити щось нове, нехай робити помилки, але вчитись на них ще успішніше, ніж теоретично. Ніколи не пізно знайомитись з собою справжнім, кардинально змінювати життя.

Поки ми живі, ніколи не пізно жити для себе. Та чомусь це виявляється найскладнішим.

Сьогодні опівночі розбиратимемось зі страхами Славка тут https://booknet.ua/book/obirayu-sebe-b425939

Обіймаю, ваша Лоре Лея