"Сім смертних гріхів", Діана Козловська, рецензія

«Сім смертних гріхів» — це цикл у жанрі трилер, який складається з семи невеликих оповідань, що поєднані між собою за змістом. Вважаю дуже вдалим рішенням написати цю історію саме у такому вигляді, а не у вигляді однієї книги. Завдяки цьому кожна частина має власну обкладинку й анотацію, які дуже точно передають атмосферу кожного витвору. Хочеться окремо виділити саме обкладинки, які складають неймовірне перше враження від книг, тому їх хочеться почати читати. 

Що стосується сюжету, то тут, як на мене, нічого особливого: у селі починають зникати люди, за чим стоять потойбічні сили. Але тут вартий уваги не стільки сюжет, який, до речі, чудово прописаний, а посилання автора, сенс якого вдасться зрозуміти лише наприкінці твору. 

Оповідання у кожній частині відбувається від першої особи тієї чи іншої людини. З кожним персонажем відбуваються дивні речі, причина яких стає зрозуміла далі за сюжетом. 

Від книги до книги видно, як розвивається стиль автора, змінюється подавання тексту, але разом із цим з'являється більша кількість помилок через поспіх або неуважність (здебільшого це просто пропущені або зайві коми, але прочитання через це ускладнюється). 

Надалі я хочу окремо написати по декілька слів про кожну главу, а також звернути увагу автора на очевидні помилки, яких можна швидко позбутися. 

Книга перша. «Дзеркало».

Як на мене, у першій частині доволі банальний початок: мати з донькою приїжджає до села, й там починають відбуватися дивні речі (у жанрі «трилер» не вважаю це ані мінусом, ані плюсом, просто як факт). І для мене була неочікуваною кінцівка, яка дуже чудово прописана та яка завдала темп оповіданню. 

Нижче наведено помилки, які я знайшов: 

«... але градус її кипіння значно зменшується», — пропущено крапку у кінці речення. 

«... аби уникнути погляду старої.Хоча вона геть не страшна...», — пропущено пробіл між двома реченнями. 

«... на які вдягнені ще й носки...», — не «носки», а «шкарпетки».

« Сьогодні вона занадто збуджена...», — зайвий пробіл на початку червоного рядка. 

«... ворота відчинеННі».

«шукаючи підтримку, або підказку...», — здається, кома перед «або» зайва. 

«... хапаючи мене своїми ручищами, та притягуючи до своїх великих грудей...», — зайва кома перед «та».

« На стінах висять ікони...», — зайвий пробіл на початку червоного рядка. 

« А кімната, як виявляється...», — зайвий пробіл на початку червоного рядка. 

Книга друга. «Свічка».

Ця частина циклу дещо знижує інтерес до прочитання, адже читача знову зустрічає банальний початок, а кінцівка передбачається майже одразу. На цьому етапі декому треба буде перебороти себе, щоб не кинути прочитання, бо воно вартуватиме того, що буде у наступних главах. До того ж друга книга виділяється «чистотою тексту», й помилок у ній майже немає: 

«Не встигаю зітхнути, як з неба...», — щось незрозуміле з перенесенням речення. Чи то хотіли з червоного рядка написати, чи то випадково перенесли. 

«... хапаю серветки, та вирівнюю парасольку...», — зайва кома.

« Таке враження, ніби я повернулася до школи...», — щось незрозуміле з перенесенням речення. Чи то хотіли з червоного рядка написати, чи то випадково перенесли. 

« Випивши стаканчик з шампанським...», — щось незрозуміле з перенесенням речення. Чи то хотіли з червоного рядка написати, чи то випадково перенесли. 

Книга третя. «Полум'я».

Як на мене, найкраща та найжорстокіша частина з усього циклу. Тут є все: інтрига, кров, конфлікт... 

З приводу останнього хочу пояснити детальніше, але без спойлерів. У книзі йдеться про сімейну пару з дитиною. Чоловік — пияка, якому начебто дружина зіпсувала життя. Жінка — зрадниця та пліткарка. І з'являється логічне запитання: хто насправді з них заслуговує на покару? Автор зробить цей вибір за вас, і не обов'язково ви з цим погодитеся. 

Але, як і у всіх попередніх і наступних книгах, без помилок не обійшлося. Ось деякі з них: 

« Так це був сон?», — зайвий пробіл на початку. 

«Я б краще б...», — зайва літера «б».

«Не зрозуміє в якому пеклі...», — пропущено кому. 

«Ці перелякані, зелені очі...», — зайва кома.

«Вона у тридцять п'ят виглядає...», — здається, має бути «тридцять п'ять».

«— Та ні. — Грудна клітина...», — замість крапки має бути кома, а слова автора — починатися з маленької літери. 

«Геть не пам'ятає, що за день неділі...», — може, «тижня»? Чи це авторське, щоб підкреслити характер персонажа?

Книга четверта. «Голод».

У цій частині не можу відзначити чогось особливого. Лише хочу сказати, що мені не сподобалася поведінка героїні під час застілля — її голод виглядав занадто удавано та викликав у мене огиду (хоча останнє це, скоріше, плюс авторові).

І, як завжди, декілька помічених помилок у тексті, а також загальне зауваження до глави: 

«... а всі, хто сидять поруч зайняті...», — пропущено кому після «поруч».

«... спостерігають за тим як Надію приводять...», — пропущено кому. 

Часто не дотримуються правила прямої мови та слів автора (плутається кома з крапкою та написання з великої літери замість маленької). Зайві або відсутні коми у зворотах. 

Книга п'ята. «Сморід».

Нарешті тут основні дійові персонажі починають здогадуватися, що відбувається у селі. Починається розслідування, яке додає твору атмосферу детективу та дещо розбавляє темп оповідання. 

А разом з цим у книгу завітали величезна кількість друкарських помилок: 

«... відрізали через борги та й від люстр залишилися самі дроти...», — перед «та» варто поставити кому. 

«... в повторних окулярах», — мабуть, малося на увазі «у потворних"?

«Ти ж пам'ятаєш їх ми всі товаришували в юності?», — пропущено кому.

«... піти з нею, розвідати де вона тримає свої статки...», — перед «де» пропущено кому.

«Пам'ятаєте як вона поводилася...», — пропущено кому. 

«... ви знаєте де мене шукати...», — пропущено кому. 

«... прямуючи в бік церкви...», — «вбік» пишемо разом у цьому випадку. 

«... всі на селі знають хто такий отець Микола...», — пропущено кому. 

«Клич кого заманеться...», — пропущено кому. 

«... проте, нічого гідного не знаходжу...», — зайва кома. 

«Такий знайомий, проте, ніяк не згадаю де я чув його...», — зайва кома перед «ніяк» і відсутня — перед «де».

«... залишаючись у грязі...», — гадаю, що краще використовувати «багнюка/бруд» замість «грязь».

«... це не може відбуватися на справді...», — «насправді» пишемо разом. 

«... коли я бачив його в останнє...», — «востаннє» пишемо разом. 

«... проте, ніяк не можу вибити...», — зайва кома. 

Книга шоста. «Каяття».

Чим далі за сюжетом я просувався, тим більше помилок впадали до ока, затьмарюючи позитивні емоції від сюжету. 

«Прибираючи руки від лиця, я спостерігаючи у дзеркалі, як повільно стікають краплі від напружених жовен, що випинаються на вилицях», — десь треба прибрати зворот, щоб речення стало зрозумілим. 

«... здавався ще більш величним...», — краще замінити на «... здавався величнішим...». 

«... я торкаюся м'яким полотенцем...», — необхідно замінити на «рушником».

Вищезазначені помилки я знайшов у першому абзаці, тому надалі не виписував, бо це зайняло б занадто багато часу. Цю частину необхідно перевірити вкрай уважно. 

Книга сьома. «Матір». 

Як і варто було очікувати, остання книга з циклу дасть відповіді на всі запитання, які накопичувалися сімдесят сторінок потому. Ця частина значно більша за всі попередні та розділена на шість розділів і епілог (хоча в автора після п'ятого розділу одразу йде сьомий). 

Тут той, хто стоїть за дивами у селищі, мандрує спогадами з важливою для себе людиною. Присутня величезна кількість думок месника, від котрих іноді стає важко сприймати текст. Але дочитуючи останні рядки, читач зрозуміє, що воно того вартувало. 

Єдине, що додатково зазначу з приводу сюжету, то це, на мою думку, дурні мотиви помсти «нешановному Віктору Федоровичу» (не уточнюю, щоб не спойлерити).

Нижче — деякі зауваження з приводу чистоти тексту, а у кінці — висновок:

«... мав би забрати її раніше, проте, не міг...», — зайва кома після «проте».

«Навіть після моєї смерті, ця жінка ладна...», — зайва кома. 

«Я вже і забув яким самотнім було моє життя...», — пропущено кому перед «яким».

«... ніколи не розумів за що я...», — перед «за» пропущено кому.

«... догадуватися не міг у що затягує...», — перед «у» пропущено кому. 

«... що хтось крім сусідського кота може...», — пропущено коми перед «крім» і після «кота». 

«... він нарешті дізнається що таке справжня...», — пропущено кому перед «що».

«... Ти хоча б спитала за що мене...», — пропущено кому перед «за».

«— Тобі шкода їхні души?», — не «души», а «душі».

Не «свої дзвінки пісеньки», а «дзвінкі».

«... застигли гірки сльози...», «... приховує гірки сльози...», — «гіркі».

«Оглядаючись навкруги, я шукаючи Його...», — все і так зрозуміло. 

Висновок. 

Чи сподобався мені цикл? Так. 

Чи є, над чим тут попрацювати? Так (на мою думку).

Перше (і найвагоміше) зауваження — це чистота тексту. Забагато помилок, неправильних пробілів, відсутніх або зайвих ком. 

Друге — часткова шаблонність і передбачуваність. 

Варто відзначити творчий підхід автора з обкладинками, які — повторюся — викликають саме задоволення. 

Варто відзначити чудово прописані думки персонажів, хоча іноді їх забагато. 

Варто відзначити бажання автора підійняти таку важливу тему, як грішність людей. 

Але цикл книг не про гріхи, як можна подумати через назву. Ні. Це про людське існування загалом. Це про емоції людей, яких так чи інакше стосуються гріхи інших. Це про наше буття. 

Я раджу до прочитання цикл «Сім смертних гріхів» Діани Козловської. 

І від себе замість звичного слова «петля» хочу порадити авторові слово «зашморг», яке сам часто використовую під час написання книг. 

Рецензія написана за умовами марафону Тетяни Гищак.