В стосунках завжди двоє людей. Якщо над їх збереженням працює хтось один, хай навіть і жертовно до безумства, вони приречені.

І це нормально.

Суть в тому, що кожна людина є окремим всесвітом думок, переживань, страхів, травм, персональних особливостей тощо. І не потрібно бути психотерапевтом, щоб це розуміти. Достатньо банальної логіки та спроби проаналізувати ситуацію незамиленим оком.

Та ми цього зазвичай не робимо. Чому?

Тому що кожен зайнятий власною драмою і чекає на розуміння від інших. Типу "подивіться, наскільки я стражденний чи стражденна, в мене є причини для поганої поведінки, чому люди навколо не розуміють мене?".

Ви можете безмежно кохати одне одного, але не бути разом, бо занадто сильно турбуєтесь про власні страхи та травми. Або не хочете працювати над собою, бо єдина людина, яку найскладніше перемогти, це ти САМ.

Простіше сказати, що всі навколо винні в твоїх проблемах, і навіть знайти цьому мільйон доказів, ніж визнати власні вади та почати щось робити з ними. Бо це складно і довго, тривалістю в ціле життя.

Іноді зцілення починається з потужного краху і руйнації. Тільки навіщо доводити себе до цього стану?

Опівночі тут будемо з Лірою https://booknet.ua/book/obirayu-sebe-b425939