Доброго дня всім знайомим та незнайомим!

Не буду оригінальною, якщо почну словами: «Ось і я вирішила завести свій блог». Отже, чому – саме зараз? Усім авторам хочеться, щоб їхні книги читали. Сподіваюся, що блог приверне додаткову увагу, та й зайвий раз поділитися з читачами своїми думками завжди приємно.

Після першою книги мені здавалося, що я більше нічого не напишу. Творча пауза була довгою. Але згодом мені самій стало цікаво: а що може бути далі? Адже якщо я це не вигадаю, то ніхто й не дізнається, і я також. Час йшов, було докладено чимало зусиль, і одна книга перетворилася на трилогію:

https://booknet.ua/rina-gerasimova-u8724624/cycles

А тепер я хочу запропонувати вам свій новий твір, якій уже почала публікувати. Це зовсім інша історія в моєму улюбленому жанрі фентезі. Сьогодні на вас чекає розділ 2!

Анотація.

Чи добре жити в замку мага? Усе залежить від того, вільною ти себе почуваєш чи полоненою, поруч твій коханий чи далеко. Вельда нічого не знала про свою здатність пробудити магічний дар у юному синові мага, а коли це сталося, життя обох змінилося. Долаючи самотність, вона не здогадується, що дехто прагне її врятувати. І це не лише той, на кого вона так чекає.

https://booknet.ua/book/ta-shcho-probudzhu-dar-b428367

Буду дуже вдячна добрим людям, якщо хтось розтлумачить мені, темній, як зробити таке посилання, щоб назва була синього кольору, і коли на неї тицяєш, переходиш до книги. А не оте http: ))

Уривок:

«Коли ти закохана в сина мага, ніколи не знаєш, що може статися, навіть якщо йому, як і тобі, усього шістнадцять, а його магічний дар досі спить.

Вельда дивилася на Тіллана і відчувала, що він щось замислив. У його обличчі з тонкими, нервовими рисами, у його рухах та деякій неуважності бачилося їй сьогодні приховане хвилювання.

Він досі не наважувався її поцілувати. Коли приходив до її кімнати, поводився стримано та чемно, і вони просто мило спілкувалися. Вона сподівалася, що це може відбутися в бібліотеці, де між високих стелажів була купа можливостей, але – ні. Навіть коли вони таємно зустрілися серед ночі та піднялися на мур замку, щоб помилуватися зірками, то лише сиділи поруч, притулившись спинами до кам’яних зубців та спостерігаючи за мерехтінням далеких сузір’їв. Вона поклала йому голову на плече, а він так нічого й не зробив. 

І ось тепер вдень біля підніжжя цього муру, у зовсім нецікавому, але безлюдному куточку замку відстань між ними раптово зникла».

Читайте, підписуйтеся, а якщо подобається, не забувайте поставити сердечко чи зірочку! Всім добра!